Кожен помирає на самоті

У лікаря Пащенка, головного нарколога міста, є пацієнт. Йому 17 років, він не наркоман, але йому страшенно не пощастило. На одній з вечірок він спробував “ширку”. Можливо, це був один укол, можливо, два. Але разом з “ширкою” хлопець отримав ВІЛ-інфекцію. І він, і його батьки знають, чим це скінчиться.

Людина завжди сподівається, що нічого справді страшного з нею не трапиться. Це допомагає їй вижити в часи революцій та епідемій. Але коли страшне, попри сподівання, трапляється, людина завжди залишається наодинці зі смертю. І перемагає смерть. Поки що.

Божа кара?

СНІД – дуже старий вірус. Надміру екзальтована частина людства стверджує, що це кара Божа. Скоріше за все, Бог тут, як і в інших випадках людського життя, ні до чого. Вчені вважають, що СНІД – просто нова хвороба, результат змін, що відбулися в суспільстві. Професор Шерманн, один з ключових вчених, які мали відношення до відкриття СНІДу, пропонує теорію подорожей. Перші випадки СНІДу виявили у 1981 році. Якщо припустити, що повинно пройти 10 років від проникнення вірусу в людський організм до початку хвороби, виходить, що перші випадки інфікування відбулися у 70-ті роки. Що відбувалося у 70-х роках? Людство почало активно мандрувати. За версією професора Шерманна, могло трапитися таке: наприклад, поїхали французи займатися екзотичним коханням до якоїсь африканської країни... І вірус, що був безпечним для африканців, став смертельним для європейців. А потім, видозмінений, і для жителів Африки. Аналоги існують – досить безпечні у Європі кір та скарлатина, стали смертельними для індіанців.

До початку епохи подорожей у жителів різних континентів був досить стійкий імунітет до місцевих вірусів. Але активні мандри людства порушили імунний баланс.

Засобу вилікувати СНІД не існує. Вірус виявився складним. Він постійно змінюється, потрапляючи від однієї людини до іншої, змінюється навіть у процесі лікування. Щоб створити вакцину, необхідно знайти загальну рису серед різноманітних вірусів СНІДу.

Боротьба зі СНІДом та пошуки вакцини тривають 15 років. Є певні досягнення. Витрачені астрономічні суми. Більш-менш обнадійливих даних поки немає. Найдешевший курс лікування коштує 2000 доларів. У зв’язку з цим людей не лікують в Африці, Азії. І майже не лікують на Україні.

Україна на вістрі голки

Якщо у найближчі 10 років не знайдуть ефективний та недорогий засіб лікування СНІДу, половина населення України середнього віку (30-50 років) вимре. Така думка деяких експертів. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), Україна за темпами розповсюдження СНІДу випереджає всі країни колишньої Східної Європи, у тому числі і СНД. Кількість ВІЛ-інфікованих в Україні зростає у геометричній прогресії. І міжнародні, і вітчизняні експерти називають, найчастіше, три причини: наркотики, Чорнобиль, зубожіння нації. Головне — наркотики. В Україні СНІД — «шприцевий», тобто поширюється він ін’єкційними наркоманами. Нам страшенно не пощастило — транзитний маршрут, яким переправляли наркотики із країн Золотого Трикутника (Бірма, Таїланд, Пакістан) до Європи проходить тепер через Україну. Раніше весь транзит йшов через Югославію, але там війна. Ми виявилися абсолютно непідготовленими до такого повороту подій. Неможливо за два-три роки створити життєздатну систему боротьби з наркомафією. Ми і не створили. У країну вільно прийшов наркобізнес, почалася епідемія наркоманії. А за наркотиками прийшов СНІД. Саме на наркоманів припадає 70% випадків зараження СНІДом. 29% — це зараження під час статевих контактів, і 1% — у процесі проведення медичних маніпуляцій.

Крім наркотиків, у поширенні епідемії СНІДу відіграє серйозну роль Чорнобиль. Постійна радіація дає взнаки. Імунітет нації катастрофічно падає. Українці стають беззахисними перед хворобами. Зрозуміло, на цьому фоні СНІД косить значно більше жертв, ніж у розвинутих європейських країнах. Адже СНІД — це синдром імунодефіциту. За даними ВООЗ в Україні за 1998 рік зареєстровано 110000 ВІЛ-інфікованих. У 1988 хворих на СНІД в Україні було всього два, обидва померли у 1988-му.

Міжнародні організації надають Україні певну допомогу у боротьбі зі СНІДом. В країні постійно працюють емісари ВООЗ, протягом 4 років тут перебувають координатори ООН, які забезпечують поставки шприців та медичних препаратів у рамках програми ООН по боротьбі зі СНІДом. Певні кроки робить і уряд. Але український народ ставиться до проблеми досить байдуже, з фаталізмом, притаманним народам слаборозвинутих країн.

Кременчуцький синдром

На щастя, в Кременчуці хворих на СНІД ще немає. Зате є ВІЛ-інфіковані, тобто носії вірусу, люди, які захворіють на СНІД через рік, два, десять. Якщо за цей час не будуть знайдені ліки, всі вони помруть. Вважається надзвичайно некоректним говорити про смерть відверто. Але це насправді так — всі вони помруть. Ось у чому справа. Сифіліс — бридка хвороба, але її можна вилікувати. Але, коли ти ВІЛ-інфікований — це значить, що всі твої мости спалені, і серед живих ти тепер тільки тимчасово. Людина завжди залишається сам на сам зі смертю. Можуть втішати лікарі, божеволіти від розпачу рідні, але помираєш завжди на самоті.

За офіційними даними, в Кременчуці 70 ВІЛ-інфікованих, причому за 10 місяців 1998 року на облік потрапили 29 осіб. У попередні роки їхня кількість зростала значно повільніше. 42 особи із 70 — наркомани. Інші, у переважній більшості, повії та чоловіки, які користуються їхніми послугами. Міські лікарі стверджують, що 70 осіб — це тільки верхівка айсбергу. Насправді ця цифра більша, як мінімум, у 10 разів, тобто лікарі вважають, що у Кременчуці живе 500-800 ВІЛ-інфікованих осіб. І тільки