Впровадження сімейної медицини як інноваційний процес в охороні здоров’я, супроводжується розробкою та апробацією різноманітних моделей, кожна з яких має свою специфіку. Економічні витрати на впровадження інституту сімейної медицини складається з витрат на розробку нормативно-правових документів; підготовку відповідних спеціалістів (лікарів, медсестер та менеджерів); переобладанання лікувально-профілактичних закладів та їх структурних підрозділів; дообладнання лікарських амбулаторій, створення мікроамбулаторій сімейної медицини і відділень сімейних лікарів у поліклініках; наукові дослідження; апробацію в експерименті науково-розроблених моделей впровадження сімейної медицини, формування програм підготовки та перепідготовки спеціалістів сімейної медицини; розробку і апробацію економічних методів управління сімейною медициною (стандарти надання медичної допомоги, нормативні навантаження, тарифікація, система контролю якості і оплати праці, прейскурант цін на лікувально-оздоровчі, діагностичні, реабілітаційні та інші види медпослуг); агітацію та пропаганду сімейної медицини серед населення.

Процес розвитку сімейної медицини обумовлює формування нормативно-законодавчої бази та належного фінансово-економічного забезпечення. Надалі необхідне подальше їх вдосконалення з тим, щоб забезпечити залежність оплати праці спеціалістів сімейної медицини як від обсягу та якості наданих профілактичних, діагностичних та лікувально-оздоровчих і реабілітаційних послуг, так і від кількості населення, що на добровільній основі обрало собі певного сімейного лікаря.

Матеріальна винагорода спеціалістів сімейної медицини має залежати певним чином від реалізації та ефективності заходів первинної медико-соціальної допомоги на сімейно-територіальних дільницях з врахуванням певних показників стану здоров’я та їх динаміки. Оплата за якість надання медичних послуг має визначатися з врахуванням коефіцієнтів складності виконаних процедур і видів роботи, передбачених розробленими прейскурантами, класифікаторами, тарифікацією. Оплата праці менеджерів сімейної медицини також має визначатися ефективністю діяльності сімейних лікарів, середнього і додаткового медичного персоналу, що перебувають під його керівництвом [2, с.213].

Фінансово-економічне забезпечення сімейної медицини може здійснюватись як неекономічними – адміністративними, так і економічними, ринковими методами. Принципи фінансування визначаються суспільними можливостями та державною політикою у галузі охорони здоров’я. Вона має бути спрямованою на децентралізацію управління, розвиток самоврядування у лікувально-профілактичних закладах та самостійность працівників охорони здоров’я на правовій, договірній основі.

Вільний вибір сімейного лікаря та розділення функцій дозволить створити умови для здорової конкуренції, що сприятиме здешевленню вартості медичних послуг та більш раціональному використанню коштів. При переході на господарський розрахунок і нові умови господарювання медичні заклади і зокрема, сімейні лікарі, можуть за угодами отримувати як бюджетне фінансування, так і позабюджетне від працедавців і організацій, підприємств та страхових фондів. Крім того, вони, оговоривши це в угодах, можуть також надавати платні послуги населенню. Причому, очевидно, що у зв’язку зі скороченням бюджетного фінансування та обмеженням коштів підприємств через кризу і скорочення виробництва має на перспетиву зростати частка платних медичних послуг. Господарський розрахунок і комерція – це два взаємопов’язаних види діяльності. За змістом господарський розрахунок – це внутрішні, а комерція – зовнішні зв’язки медичного закладу в нових умовах господарювання. Нині найбільша увага приділяється розвитку внутрішніх зв’язків – госпрозрахунку, оренди і т.д., спрацьовують форми і моделі забезпечення господарської самостійності [2, с.219].

У нинішніх реальних умовах практично значну частину діяльності сімейного лікаря (як галузі в цілому) зростаючою мірою буде скерувати і оцінювати ринок медичних послуг, тобто сукупність тих обставин, які складаються при задоволенні ринкових потреб, господарських витрат та отриманні прибутку. У сімейного лікаря з ринком медичних послуг поступово проявляться чіткі системно-комунікативні зв’язки (прямі та зворотні). На ринок медпослуг він буде надавати свої медпослуги та інформацію про них (ціна, властивості, переваги і т.д.), ринок буде повертати сімейному лікарю гроші за надані медпослуги та інформацію про те, як споживч їх сприйняв (ставлення до якості, ціни, культури і т.д.). На ці зв’язки мають активно впливати державні органи охорони здоров’я, що мають встановлювати нормативно-законодавчі акти щодо діяльності сімейного лікаря. Важливе значення має надаватись впливу споживачів медпослуг – їх вимоги щодо якості, асортименту, умов надання медпослуг, ставлення до ціни, культури, якості тощо.

Створення ринку медпослуг у зв’язку з перетворенням медицини з сфери обслуговування у галузь народного господарства ставить проблему організації системи контролю якості та медико-економічних стандартів роботи спеціалістів. Причому до різної діяльності мають застосовуватись різні підходи. Так, якість профілактичної діяльності має оцінюватись передовсім органами охорони здоров’я, які оплачують цю діяльність через досягнення кінцевих результатів закладу сімейної медицини. Якість наданих медпослуг і допомоги оцінюється передовсім самими пацієнтами, що їх отримали (та їх страховими установами в умовах страхової медицини) в трьох аспектах: терміни (своєчасність), результативність та вартість (обгрунтованість) комплексу виконаних процедур та призначень. При невдоволенні пацієнтів здійснюється експертна оцінка як менеджером сімейної медицини, так і органом охорони здоров’я. Оплата праці сімейного ліаря має бути пов’язана з його іміджем, кількістю обслуговуваного населення. Найбільш доцільними нині є бригадні форми організації та оплати праці, при яких спеціалісти сімейної медицини об’єднуюються в мікроколективи. Реалізація різних економічних моделей сімейної медицини визначається державною політикою та формами власності в галузі охорони здоров’я [2, с.221].

Виконані наукові дослідження свідчать про ефективність впровадження сімейної медицини як для громадян та медичних закладів, так і для держави в цілому. Широке впровадження економічних методів в управління сімейною медициною дозволить домогтись значних успіхів у підвищенні якості медико-санітарного забезпечення населення, зміцненні та збереженні його здоров’я.

На сьогоднішній день в амбулаторно-поліклінічній службі до лікарів первинної ланки звертається 40 %