З найбільшими труднощами зіткнулися секрітаріати фінансів й торгівлі та промислу. Не вистачало фахівців. Прибутки державної скарбниці були мінімальними. З огляду на повне зубожіння населення надходження від податків були незначні. З великими зусиллями уряд вишукав кількасот тисяч крон, щоб виплатити “добове” фронтовикам.

Секрітаріат громадських робіт займався використанням корисних копалин (нафти, вугілля, солі). Він здійснював нагляд за шляхами і державними пилорамами. Взимку 1919р.йшла заготовка лісу для відбудовчих робіт, які планувалося розпочати з настанням весни.

Секрітаріат земельних справ займався реалізацією земельного закону, який був ухвалений 14 квітня 1919р.

Закон вивласнював усі монастирські й церковні землі; посілості, яких власники не обробляли своїми силами та, врешті, всі такі, площа яких перевищувала означену межу, що її мав визначити окремий додатковий закон.

З цих земель утворювався земельний фонд області, і з нього мали наділювати безземельних та малоземельних громадян в такій черзі: волки, які втратили здоров’я у війнах, що їх вела УНР; далі вдови й сироти по померлих внаслідок війни волках; волки-інваліди світової війни 1914-18рр.; сироти і вдови не воєнні; врешті, інші безземельні селяни.

Вивласнені ліси не творили предмету наділів. Вони переходили у власність держави.

Усаділювання землею не могло розпочатися перед закінченням визвольної війни й поверненням додому волків. Постанови щодо способу й часу розділу вивласненої землі, щодо висоти наділу землею, висота його ціни та способу сплати мали бути видані пізніше.

Справу відшкодування дотогочасних власників і орендарів закон відкладав до пізнішого вирішення сейму ЗОУНР, який мав бути скликаний на підставі нового виборчого права. Без огляду на це вивласнена земля переходила вже по оголошенні закону в завідуванне земельних комісій. До часу введене окремих законів земельні комісії мали залишати в користуванні дотогочасних власників чи орендарів таку площу землі, яка була потрібна для утримання власника і його родини та служби існуючих на землі промислових закладів.

Закон не вирішував негайного розділу вивласнених земель і відкладав до пізнішого вирішення норми наділів. Відкладав також справу відшкодування колишнім власникам вивласнених маєтків і питання оплат за наділи; утворення кредитових установ для фінансування довготермінових низькопроцентних кредитів на таку ціль.

Українська Національна Рада ЗО ухвалою своєї більшості утримувалась перед безвикупним вивласненням і безкоштовним розподілом землі з огляду на міжнародну ситуацію.

З боку селянства, яке виявило довір’я до своєї влади й стало в ряди армії на оборону землі й держави, не було в час того короткого періоду визвольних змагань ЗО УНР випадків порушень чи захоплень майна великої власності, хоч і були спроби чужих агентів провокувати до таких виступів.

Література

1. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Історія господарства: Україна і світ: підручник. К., 1995р.

2. Копиленко М., Копиленко О. Забуті реформи: З досвіду економічних перетворень в Україні // Інформація і ринок. 1993р. №1

3. Горкіна Л. До обгрунтування суспільно-економічних перетворень в Україні в 1917-1920рр.. // Економіка України. 1993р. №5

4. Витанович І. Аграрна політика Українських урядів 1917-1920рр.. // Український історик. 1967р. №3-4

5. Притуляк П. Економічний договір УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною 1918р. // Український історичний журнал. 1997р. №1