Реферат - Проблеми і перспективи створення міжнародної системи безпеки
20

військові операції проти сербів, але врешті-решт прийняла план США щодо Боснії. Якщо ж Росія погрожує “погіршенням стосунків” з НАТО, сьогодні альянс здатний собі це дозволити: Росія залежить від західної допомоги, і протистояння невигідне насамперед їй. 
       Останні розробки в галузі протиракетної оборони і щораз відчутніший тиск Вашингтона у справі перегляду Договору про протиракетну оборону свідчать про те, що вже найближчим часом може зникнути останній козир часів “холодної” війни — ядерне стримування. Якщо США дійсно здатні розгорнути ефективну систему протиракетної оборони, вони стають практично неприступними для ураження. І світ опиняється перед фактом існування країни, чий економічний, технологічний і військовий потенціал випереджає подібні показники інших держав. 
       Із самих США, які претендують на роль світового гегемона, нині надходять суперечливі відомості. Самі американці (причому навіть не журналісти, а титуловані суспільствознавці) визнають, що “реальна влада” належить великим корпораціям, що діють через посередництво політичних сил та шляхом лобіювання фінансово підтримуваних “груп інтересів”10. Тому, наприклад, наддержаві США не вдається ефективно стримувати свого давнього союзника — Ізраїль — від провокування порушення миру на Близькому Сході: політика державного прагматизму у цьому питанні наштовхується на спротив потужних лобі. 
       З іншого боку, однак, у механізм політичної влади США закладено неможливість виродження її в диктатуру одного угруповання або їх коаліції. Продумана система стримувань і противаг запобігає конфронтації не лише між гілками влади, а й всередині них: “невиліковне питання” забезпечення власних інтересів при владі вирішено завдяки високому ступеню інституціоналізації економічних (і “політекономічних”) змагань за ресурси і вплив. Діюча демократична модель підтримує ситуацію, за якої різні інтереси змагаються у чітко визначених, а відтак і контрольованих, рамках11. Система довела свою життєздатність (зокрема подолавши Велику Депресію) і вміння оптимально використовувати сприятливі обставини (наприклад, взявши на себе роль світового банкіра після Другої світової війни). 
       Тому від США варто очікувати не позірної експансії з метою “світової гегемонії”, а “поточного” забезпечення насамперед своїх економічних інтересів (де треба — силою) під привабливими гаслами захисту демократії чи світового порядку. Втім, поява світового лідера, як свідчить історія (принаймні, на думку “реалістів”), неминуче призводить до конфлікту інтересів на економічному, політичному та навіть символічному рівні. Це підштовхує інші країни до пошуку способів 
       нейтралізації гегемона. 
       Нині світ вийшов з того періоду псевдорівноваги, коли збереження status quo забезпечувалося лише небажанням ключових гравців вдаватися до різких дій. Затяжна світова фінансова криза, поширення громадянських (civil) і громадських (communal) конфліктів на кшталт косовського і пов’язане з цим загострення проблем тероризму, контрабанди та неконтрольованої міграції підштовхують провідні країни до вжиття “адекватних заходів” задля власної політичної і економічної безпеки. 
       Ситуація, коли Захід (США і, якщо Вашингтон переконає союзників, — інші країни НАТО) має значну економічну, технологічну і військову перевагу — а головне, усвідомлює цю перевагу і готовий її використовувати — загрожує тим, що будь-яке загострення міжнародної ситуації здатне не тільки підірвати стабільність існуючої світобудови, а спровокувати широкомасштабний збройний конфлікт. Поштовхом до цього може бути силова акція, яку одна сторона вважатиме правомірними санкціями, а інші (достатньо впливові) розцінять як акт агресії. 
       В умовах паралічу ООН єдиним можливим виходом з ситуації на глобальному рівні (крім, звичайно, війни і встановлення нового правопорядку силою) могло б стати створення нової системи міжнародної безпеки. Правонаступництво ООН може забезпечити її легітимність. Однак для збереження легітимності на тривалий час і поєднання її з ефективністю, організація повинна мати чітке і конкретне коло повноважень і сформульовану мету, досягнення якої було б бажаним для усіх її членів. 
       От якраз із визначенням такої мети, а також із забезпеченням її дотримання усіма членами організації, виникають проблеми. Такою метою могла б бути ідея розробки і впровадження в життя кодексу міжнародного права. Однак пряме виведення його з національних правових систем неможливе: поєднання принципів римського, прецедентного права, і, наприклад, шаріату приречене на провал. 
       Деякі дослідники стверджують, що вихід можна знайти, якщо відштовхуватись не від способу регулювання, а від принципів, які мають захищатися. Це веде до узгодження своєрідної ієрархії світових цінностей — концепції “світових інтересів” (world interests), що дозволить врешті розв’язати суперечності нинішнього міжнародного права (наприклад, між державним суверенітетом і правом націй на самовизначення). 
       Типова “ієрархія цінностей”, яку висувають прибічники цієї ідеї, передбачає абсолютний пріоритет забезпечення виживання людини як виду. Далі в ієрархії інтересів стоять “фізичні”, політичні, економічні, соціальні та культурні права людини12. На жаль, визначення конкретного місця кожного з цих прав на щаблях ієрархічної драбини неможливе з тих самих причин, що й складання єдиного Кодексу міжнародного права: представники різних держав і культур по-різному бачать відносну цінність кожного з них. З тим самим пов’язана неможливість домовитись про загальноприйнятні способи забезпечення цих інтересів та умови застосування таких способів. 
       Отже, створення дієвого міжнародного органу, який встановлював та забезпечував би глобальні правила гри, найближчим часом маловірогідне. Тож країни, найбільш вірогідно, намагатимуться пристосовуватись до зміни ситуації самостійно — або в рамках регіональних об’єднань. Чи існують нині “індивідуальні” чи “колективні” кандидати, здатні виступити як “противага” гегемонії США? 
       Останнім часом модно стало говорити про Китай — з його мільярдним населенням, ядерною зброєю і бурхливим економічним розвитком — як про майбутню наддержаву, якщо не про нового світового лідера. Китайські товари вже сьогодні заповнили світові ринки, а з військовою потугою (принаймні арифметично) незрівнянні навіть країни НАТО. Однак

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7