У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


традиційних інтересів США” — Європі18. Тепер, після Косова, символічне значення приєднання до НАТО вже відверто використовується США як засіб заохочення слухняних. Тепер про можливість вступу до альянсу натякають навіть Македонії — як своєрідну плату за роль плацдарма для операції проти СРЮ. Македонія, населення якої становить близько 2 мільйонів, при цьому від 500 000 (офіційна статистика) до 800 000 (підрахунки А.Ксхафері, лідера Албанської Демократичної Партії в Македонії) осіб — це албанці19. Крім зрозумілих економічних причин, різке небажання Скоп’є розміщувати на своїй території усіх косовських біженців пояснюється побоюваннями порушити співвідношення етнічних груп в країні на користь албанців. Однак ані економічна відсталість країни, ані потенційна вибухонебезпечність етнічної ситуації не завадить їй приєднатися до “другої хвилі розширення НАТО” — якщо, звичайно, до того часу Скоп’є не стане знову нецікавим для Вашингтона. 
       Натомість ЄС, занепокоєний економічним спадом, змушений усіма засобами підтримувати новонароджену спільну валюту — євро, — і намагаючись зберегти соціальний спокій всередині власних країн-членів, дуже обережно ставиться до ідеї прискореної інтеграції. 
       Свідченням тому є і вагання європейських країн щодо розміщення албанських біженців з Косова, і посилення імміграційного режиму, і дедалі частіші заворушення у країнах ЄС, що набувають шовіністичного і ксенофобного забарвлення. Влада країн ЄС, на жаль, реагує на зміну ситуації за принципом найменшого спротиву — самоізоляції. Рішення нового уряду Німеччини про обмеження допомоги країнам СЦЄ і СНД20 є вельми показовим у цьому контексті: сподівання на “відродження Європи” немалою мірою покладаються на експансію на схід саме Німеччини. Якщо Берлін втратить інтерес до ідеї інтеграції, проект “Єдина Європа” може не відбутися: без Німеччини він буде неплатоспроможним. Саме тому питання про приєднання навіть найуспішніших у своїх реформах країн СЦЄ весь час переноситься. 
       Через своє символічне значення (великомасштабна воєнна операція в центрі Європи) одноосібне рішення НАТО бомбардувати Косово наче підвело риску під майже десятилітнім періодом посткомуністичного існування країн СЦЄ. Тепер, залежно від досягнутих у “тихі” пострадянські часи успіхів, цим країнам доведеться шукати свого місця у нових геополітичних реаліях. Звісно, аби вибір залежав від волі країн СЦЄ, жодних змін би не відбулося: перспектива возз’єднатися з євро-пейською цивілізацією вже у найближчі роки цілком їх влаштовує. 
       Однак, зважаючи на стан справ у ЄС і можливе поглиблення суперечностей між Євросоюзом і США, стояння в черзі за цивілізацією може виявитися занадто довгим. З іншого боку, орієнтація на Захід все ж менш розвинутих економічних систем країн СЦЄ призвела до того, що “Вишеградський регіон увійшов до західноєвропейського інтеграційного утворення як структурно підпорядкований елемент у новому розподілі праці”, а певні галузі господарства були свідомо “пауперизовані”21. Така реальність змусила країни регіону поглиблювати взаємні економічні зв’язки (зокрема в рамках Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі — CEFTA) і звернути погляд до традиційних партнерів на Сході. 
       Якщо розширення ЄС затягнеться ще на кілька років, регіональна інтеграція країн СЦЄ стане необхідною заради збереження їх економічного потенціалу, попередження занепаду промисловості та вирішення соціальних проблем. Шлях назад, до зорієнтованого на Росію табору, неможливий: країни СЦЄ не погодяться знову відгороджуватись від решти Європи. А будь-який союз з Росією в найближчому майбутньому однозначно будуватиметься за принципом “проти” — адже колишня наддержава ще не позбавилась імперських амбіцій, а її лідери, колишні керівники СРСР, прагнуть реваншу за “втрачену велич”. 
       Найближчі роки визначать долю СЦЄ у новій геополітичній будові: чи буде їх інтегровано до ЄС, чи залишено в якості буфера від чужорідних елементів на кшталт Росії, Білорусі, Союзної Югославії та інших “маргиналів”. Поки що лідери країн СЦЄ не бачать необхідності тіснішої інтеграції в межах посткомуністичного регіону, і розглядають існуючі інтеграційні структури (включаючи CEFTA) виключно як знаряддя приєднання до ЄС. Однак якщо вступ до Євросоюзу відкладатиметься, центральноєвропейські країни будуть змушені розвивати потенціал безпосередніх взаємних стосунків. 
       Саме тут відкривається можливість для реалізації України. Держава з майже 50-мільйонним населенням потенційно могла б відігравати роль регіонального центру тяжіння, перетворившись на стрижень інтеграції в СЦЄ. Саме на це мають спрямовуватись зусилля української дипломатії. Звісно, головною перешкодою в здійсненні Україною такої ролі є її економічні проблеми, які підривають довіру до Києва та роблять його залежним як від зовнішньої допомоги, так і від внутрішніх інтересів, підтримуваних ззовні. Але визнання цього факту тим більше має підштовхнути до вирішення економічних проблем. 
       Отже, наприкінці століття доводиться констатувати, що надії на встановлення “вічного миру” в черговий раз не справдились. Світові не вдалося домовитись про головне — прийнятні для всіх правила гри та про єдиний механізм ухвалення і впровадження рішень, легітимність яких визнали б усі країни. Тому найближчим часом хід міжнародних подій визначатиметься тим, що вважатимуть належним, а що — неприпустимим США. Тим часом поглиблюватимуться протиріччя між США та ЄС. На сході Євразії поступово зростатиме потуга Китаю, а на сході Європи намагатимуться знайти своє місце у новому світі країни СЦЄ. Для останніх найбажанішим було б приєднання до ЄС, однак події в самому Євросоюзі засвідчують, що подібний варіант не є безальтернативним. У такій ситуації перед Україною знову відкривається можливість вийти на міжнародну арену в якості активного самостійного гравця, однак здатність її зробити це залежатиме від спроможності її керівництва подолати системну кризу і позбутися врешті принизливого статусу прохача грошей на Заході і дружби — на Сході. Нове тисячоліття відкривається поверненням старої мудрості: під
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7