Реферат - Українська національна ідея та її інтелектуальне забезпечення
14

українство в цілому на виконання принаймні трьох архіважливих завдань суспільного розвитку. По-перше, українська нація має стати якомога мобільнішою у здобутті традиційних та творенні нових знань (інформації, передового досвіду, інтелектуального продукту), реформуванні та інтеграції власних систем освіти, науки, економіки, кращого використання людського потенціалу. По-друге, в процесі державотворення вона повинна активніше синтезувати вітчизняний і зарубіжний позитивний досвід для підвищення свого добробуту, пристосовуючись до ринкових умов господарювання, однак не поступаючись національною (традиційною) основою свого духовного розвитку. По-третє, ставитися до мови як до природного субстрату духовноінтелектуального потенціалу нації, а суспільної еліти — як до ядра нації, носія і основного генератора такого потенціалу. Отож, суспільний механізм удосконалення і розвитку цього потенціалу — це перманентне і комплексне удосконалення форм духовної інформаційної мобільності нації та творення її активного, національно свідомого ядра. Рухаючись по “горизонталі”, зводимо не лише ДІМ нації, піднімаємося на її духовну висоту, а й заразом підносимо вище (на рівень здобутої інформації, знань, досвіду тощо) планку “вертикалі” для всіх прийдешніх. 
       Це — сутність інформаційної взаємодії як такої. В протилежному випадку діє так званий “ефект від Матвія” — хто має, тому додається і примножується, хто не має, в того все віднімається. 
       Якщо ДІМ нації розглядати в більш широкому контексті (не лише стосовно України, а загалом щодо країн посттоталітарних і постколоніальних, які зазнали втрат від поділу їх територій, від інгібування їх мов, культур, релігій, інформаційних інтервенцій в їх простір тощо), то це — багатофакторна концепція збереження ідентичності того чи іншого народу в імперськозалишковому, несприятливому для національного і духовного відродження середовищі, концепція розвитку інтелектуального потенціалу народу як бази його інтеграції на рівнопартнерських засадах у вільне світове співтовариство. 
       Можна погодитися, що на перших порах розбудови нової України ми не були в стані опрацювати УНІ як комплексну ідею, стисло і чітко її сформулювати, знайти наукову методологію розвитку нашого суспільства, її соціальні індикатори. Проте й сьогодні наші підходи не відрізняються дієвістю й глобальністю. 
       Утвердження УНІ на початковій стадії української революції 90-х років було досить складним, тому що для частки (в зросійщених регіонах України досить значної) соціуму основна діяльність полягала саме в боротьбі з УНІ, в прищепленні українству психології “совка”, а не державотворця. Ясна річ, що тоді ці злочинні комуністичні сили принишкли, налякані потужним народним рухом за духовне і національне відродження Української державності, але в “окопах” очі їх ще більше червоніли від променів свободи української революції та її синьо-жовтих стягів як символів не лише розстріляної в 20-х роках більшовиками УНР та криваво придушених визвольних змагань 1943 — 1950 років, а й більш далекої історичної правди корінного народу, який хотіли знищити, зросійщити і асимілювати, приспавши його ідеологічним дурманом “спільної колиски”. Українська політична специфіка явища суспільного альбінізму полягає в тому, що велика кількість людей стала його ревними прихильниками не під впливом любові до більшовизму, від якого часом і їм перепадало на горіхи. Основна причина цього асоціального явища в тому, що комуністична ідеологія краще від алкоголю (чи разом з ним) знімала зі своїх адептів будь-яку відповідальність за злочини, вчинені в ім’я створення так званого “советского человека” і “счастливого коммунистического будущего”, даючи їм вже сьогодні, а не в майбутньому, певні соціальні привілеї та забезпечуючи соціально-психологічний комфорт для їх розмноження на завойованій землі. 
       Утвердження УНІ не лише в тому, що “традиційний поділ методології суспільної діяльності на тактику і стратегію має бути доповнений ще однією складовою — метастратегією, що не редукується ні до хаосу різнобарвних і безкомпромісних соціально-політичних протистоянь, ні до спроб зверхнього нав’язування народу під виглядом його власної волі інтересів окремих груп”8. Головне, що така метастратегія має грунтуватися на справедливості і правді, а протистоянь тут не уникнути. 
       Адже УНІ передбачає повернення народові його історичної пам’яті, національної свідомості та гордості, навичок державотворчої діяльності, на які поневолювачем було накладено табу. Рекомендуючи таку метастратегію, сплутують демократію з неповагою до титульної нації, її землі, до мови і культури корінного народу, що їх цілеспрямовано нищили впродовж віків. Адже “окремі групи” можуть скласти і провідники народу на шляху розбудови державності та збереження національної ідентичності, воля яких стає важливим державотворчим чинником. 
       За цих обставин, мабуть, логічно, щоб така компонента УНІ, як метастратегія (якщо цей термін має право на існування) грунтувалася на тій державотворчій інноваційній діяльності, якої нас було позбавлено за часів поневолення та ізоляції від вільного демократичного світу. 
       Національна ідея в Україні повинна мати чітке соціально-економічне, духовно-інтелектуальне і, передусім, національно-відроджувальне, гуманістичне спрямування. Усі диктатори народжувалися з неповаги до прав людини, а всі імперії починалися з нехтування правами націй, інгібування їх мов, культур, традицій, які нищилися в першу чергу. 
       Світова спільнота поки що не відпрацювала надійного правового захисту збереження розмаїття мов, культур у планетарному вимірі. Українська національна ідея стане ефективною рушійною силою розвитку держави, якщо її метастратегія сприятиме інтелектуалізації спільноти, формуванню духовної інтелектуальної еліти нації, яка, свого не цураючись і чужому навчаючись, здатна створити потужний потенціал інтелектуальної власності України, що буде запорукою не лише рівнопартнерської інтеграції її у світове співтовариство, але й гарантом збереження та розвитку національної ідентичності народу як складового феномена світового суспільного розмаїття. 
       Найважливіше, на що має спрямовуватися нині УНІ — це формування на високій моральній основі соціальної злагоди, психології державотворця та утвердження інтелектуальної

---

Сторінки: 1 2 3 4 5