ними питання народоправ-ства та демократичних традицій в Україні; 2) консерва-тивні концепції української монархії, зокрема ідеї про-особливу роль провідної верстви, територіальний патріо-тизм, а також державотворчі характеристики народів Га-личини та Наддніпрянської України, вироблені консерва-торами, визначення останніми типів, видів і форм держа-ви; 3) теорії суспільних зв'язків та національної держави,, дослідження національно-визвольних рухів у інших краї-нах, аналіз соціально-класової структури українського на-роду та визначення носіїв національної свідомості і, нарешті, національно-державницькі проекти конституцій України. Слід зазначити, що ряд ідей та концепцій В. Липинського, зокрема, його концепція територіального патріотизму та ідея органічного поєднання впливів Сходу і За-ходу у власній нації, нині знаходять практичне втілення у політичному житті сучасної України.
Порівняльний аналіз концепцій М. Драгоманова і В. Липинського. М. Драгоманов і В. Липинський по праву вважаються основоположниками української політології як науки. Політичні концепції цих учених, що розроблялися па різних історичних етапах розвитку української інтелек-туальної думки, справили визначальний вплив на розви-ток політичної теорії українського державознавства і за-початкували нові напрями політологічних досліджень в Україні та в еміграції. Оскільки обидва дослідники були ключовими фігурами дореволюційного та міжвоєнного ета-пів у розвитку української політології, саме порівняльний аналіз основних елементів їхніх політологічних концепцій дає можливість найбільш точно охарактеризувати обидва ці етапи.
М. Драгоманов — типовий представник ідеї суспільного прогресу. Вихідний пункт прогресу, за Драгомановим — це вільна людина, яка шляхом добровільного об'єднання з іншими людьми у більші чи менші колективи поступово приходить до вищих форм суспільного життя. Прогрес від-бувається неначе сам по собі, завдяки здоровим розумо-вим силам людини. На думку вченого, наука, знання — це той світоч, що визволяє людство з темряви і веде його до вершин розумової організації.
У В. Липинського вирішення проблеми політичного прогресу чи регресу залежить насамперед від творчих яко-стей еліти. Еліта може бути демократичною, класократичною і охлократичною, і такого ж характеру набуває та держава або народ, де ця еліта приходить до влади. Тут взаємовідносини будуються або на гармонійній співпраці еліти з масою (класократія), або ж на підіграванні і по-шуках спільного альянсу з анархічними, руїнницькими ін-стинктами маси (демократія), або на насильницькому пануванні над масою (охлократія).
Людство і нації — це два поняття, до яких В. Липин-ський по-різному підходить у вирішенні проблеми прогресу в своїй фундаментальній праці «Листи до братів-хліборобів» (Відень, 1926). Для В. Липинського нації не вічні, і їхня доля цілковито залежить від того проводу, який їх очолює, тобто від національної аристократії. В історії усіх націй завжди точилася і нині точиться боротьба між будуючими і руйнуючими, об'єднуючими і роз'єднуючими силами, оскільки сама нація за своєю природою переживає добу організації, об'єднання або ж зазнає впливу деструк-тивних сил, які обов'язково приводять її до роз'єднання.
Якщо у М. Драгоманова прогрес завжди був сталим, рухом уперед до вищих щаблів суспільного життя, то у В. Липинського життя нації прямує або конструктивним: шляхом, тобто вгору, або шляхом дегенерації, тобто вниз. Сутність цього явища знаходить своє вирішення в тому, хто. саме отримує провід усередині нації — організатори чи руїнники. Підкреслюючи, що лінія розвитку може вест вгору або й униз, Липинський відзначав, що шлях цієї лі-нії залежить виключно від співвідношення тих позитивна і негативно діючих людських індивідів, які визначають зміст діяльності національного колективу. Цей процес у житті нації, на нашу думку, можна назвати просто еволю-цією.
Якщо М. Драгоманов — прихильник ідеї лінеарного-прогресу, то у В. Липинського лінія розвитку нагадує ко-ло. В. Липинський говорить про три вічні стадії, які на-слідують одна одну і через які проходять у своєму житті всі нації (вже згадувані класократія, демократія та охло-кратія). Будь-який із цих типів панування врешті-решт неминуче приводить до панування демократії, але й сама демократія у процесі дегенерації викликає до життя еле-менти диктаторського характеру і грубої сили, тобто охло-кратію. Охлократія — це механічний засіб панування, але її тверда влада завдяки своїй прямолінійності і войовни-чості викликає до життя таку ж безкомпромісну і тверду войовничу опозицію, однак з конструктивними творчими якостями, тобто класократію. Крім цього головного кола, В. Липинський припускає у своїй концепції існування й, додаткового кола, яке складається уже з двох елементів — охлократії і демократії.
Якщо М. Драгоманов, виходячи з реальних обставин абсолютистської Росії, в умовах якої він виховувався, об-стоював принцип свободи, то В. Липинський висував на перший план принцип авторитету і позитивного значення правдивої монархії, що, в свою чергу, пояснювалось його походженням і вихованням, умовами життя та природни-ми нахилами, а також було реакцією на ліберально-соціа-лістичну Україну 1917—1920 pp.
У М. Драгоманова інтелігенція — визначальний еле-мент прогресу в його ідеальному безкласовому товаристві людей, які користуються однаковими правами і ведуть спільне господарство. У В. Липинського, навпаки, інтелігенція стоїть надзвичайно далеко від керівництва держави. Він уважає, що ті люди в нації, які не зайняті безпосе-редньо війною та обороною своєї батьківщини або ж ство-ренням матеріальних, необхідних для життя цінностей, — де здекласована інтелігенція, якій можна довіряти лише «праву допомоги національній аристократії і роль-опосе-редкованих помічників.
Якщо у Драгоманова свобода і самоуправа — ідеали людського громадського життя, а сама самоуправа має певну чудодійну силу, то в Липинського державний прин-цип трудової монархії визначається формулою — автори-тет і відповідальність зверху, свобода — знизу. Липинський розглядав авторитет і свободу як окремі сфери діяльності.
М. Драгоманов — еволюціоніст. Ідеальний безкласо-вий, самоуправний устрій людського життя, на його думку, мав прийти вільно, сам собою,