той час як борги більшості іноземців теж деноміновані в тих же доларах, але вони повинні купувати їх у США на свою валюту і реальні товари. Отже, вони просто розплачуються з іншими країнами цими доларами, що з самого початку не мають ніякої реальної цінності, крім папера і чорнила. Особливо Китай, який віддає США на сотні мільярдів доларів зроблених у себе реальних товарів. Потім Китай обмінює ці ж самі паперові долари на інший папір - казначейські сертифікати, що навіть ще більш некорисні, за винятком того, що по них нараховують відсотки, оскільки, як уже відзначено, їх ніколи не можна буде пред'явити до оплати й отримати розрахунок по ним цілком або хоча б частково.
Поки відносини з іншими країнами, зокрема з Китаєм, на користь США, вони також допомагають зберігати картину, що вводить в оману. Звернемо увагу:
2-х доларова іграшка, що залишає американську фабрику у Китаї , прибуває до США як 3-х доларовий вантаж. У момент, коли американський споживач купує її за 10 доларів, американська економіка реєструє 10 доларів кінцевого виторгу, і за винятком 3 доларів витрат на імпорт, збільшення до ВВП США в 7 доларів. [53]
Більш того США організували усе так, щоб одержувати 9% зі своїх економічних і фінансових активів за кордоном, у той час як іноземці одержують лише 3% зі своїх активів, і серед них лише 1% реального доходу по казначейських сертифікатах. Ця різниця в 6 відсотків вже вдвічі більше того, що виплачує США, а їх загальна частка в 9% у тричі більша, ніж 3%, що вони повертають. Таким чином, хоча активи іноземців і США сьогодні приблизно рівні, США усе рівно у виграші по чистому доході по відсотках.
Але США непогано наживається і на інших закордонних активах, наприклад, на виплатах іноземних боржників, здебільшого бідних. Залучені до цього суми - далеко не дріб'язок і не дрібниці. Прибуток США від одних лише прямих інвестицій в іноземну власність сьогодні дорівнює 50%, а з урахуванням надходжень від інших його закордонних активів складає повні 100% від усіх сукупних доходів від їх власної внутрішньої діяльності. Ці іноземні надходження додають більше 4% до національного внутрішнього виробництва США. Це чимало допомагає компенсувати нездатність внутрішніх прибутків відновитися хоча б до рівня 1972 року, оскільки США не змогли істотно збільшити продуктивність.
Центральні банки країн з активним торговим балансом купують на ці гроші велику частину казначейських облігацій США як валютні запаси.
Японія - найкрупніший кредитор уряду США - і материковий Китай були до сьогоднішнього дня найстараннішими покупцями облігацій США за останні декілька років. Що стосується Гонконгу, то більшість, якщо не всі його запаси є активами, деномінованими в доларах США. Уряд США в свою чергу використовує ці іноземні позикові засоби, щоб фінансувати до 90% свого дефіциту федерального бюджету, який досягав у 2005 році 412 млрд. дол. Зараз дефіцит федерального бюджету зростає близько 2 млрд. дол. на день.
Простіше кажучи, американці живуть далеко не відповідно до своїх достатків і протягом дуже довгого часу. Додатково до всього, адміністрація Буша знижувала податки щонайменше три рази, тоді як вона веде дорогу війну в Іраку, яка вже коштувала країні 700 мільярдів доларів США і зараз на неї йде 5,6 мільярдів доларів США на місяць. Тепер економіка США залежить від центральних банків Японії, Китаю і інших країн. США життєво необхідно, щоб вони інвестували в держоблігації США і підтримували американські облікові ставки низькими. Низькі облікові ставки сприяють тому, що американські споживачі продовжують розкуповувати імпортні товари.
Хвалена продуктивність "нової економіки" президента Білла Клінтона в 90-і роки обмежувалася комп'ютерними й інформаційними технологіями (ІT), і навіть це виявилося блефом, коли лопнув дотком-пухир.
Компанії так званої "нової економіки", тобто корпорації сектора високих технологій, які прийнято вважати авангардом американської економіки. Ситуація тут придбала анекдотичний, не сказати маревний, характер. Цифри просто астрономічні: по ринку NASDAQ капіталізація перевищувала чистий прибуток більше ніж в 200 разів, а для окремих компаній, наприклад, для інтернет-компанії Yahoo!, даний показник складав 1200 і більше разів. Дійсний сенс цієї цифри можна зрозуміти, якщо спробувати уявити собі індивідуального інвестора, охочого придбати компанію цілком за поточною ринковою ціною, іншими словами, такого щоб погодився придбати актив, який окупиться тільки через 1200 років! Абсурдність такого припущення очевидна. Причому для більшості інтернет-компаній названий показник обчислювався виходячи з майбутніх прогнозованих прибутків, тому що вони так і не вийшли на рівень окупності і продовжували зазнавати збитків. На повну відірваність оцінок ринку від реальності указує той факт, що з 1992 по 1999 рік вартість однієї акції інтернет-провайдера America Online зросла в 925 разів. В результаті в 1999 році компанія America Online, не дивлячись на мізерний розмір своїх балансових активів, за капіталізованою вартістю перевершувала весь російський ринок акцій на вищій точці його зльоту і коштувала в чотири рази більше, ніж найбільший світовий виробник автомобілів - корпорація General Motors! Інший приклад: середньорічні темпи зростання котирувань інтернет-компанії Yahoo! складали 165%. Недивно, що тепер темпи падіння котирувань цих акцій багато разів перевищують середньоринкові показники.
Вже до грудня 2000 року сумарна ринкова капіталізація шести гігантів "нової економіки" - Microsoft, Intel, Cisco Systems, WorldCom, Dell Computers і Oracle - впала в порівнянні з максимальним значенням більш ніж на 1,2 трлн доларів. Всього ж в результаті трирічного падіння фондового