Середнє відношення капіталізації компаній до чистого прибутку для ринку NASDAQ, навіть після його драматичного падіння, все ще перевищує 80 разів. При цьому є компанії, для яких співвідношення "ціна/прибуток" як і раніше досягає 400 і більше разів.

Для компаній, що входять до складу індексу S&P-500, відношення поточної капіталізації до прогнозованих прибутків зараз перевищує 25 (а до поточних прибутків - 35), тобто знаходиться навіть на більш високому рівні, ніж перед початком обвалу котирувань. Історично новий "бичий ринок" починався тільки після досягнення цим показником рівня 5-7: саме тоді акції починають здаватися недооціненим активом і на них виникає стійкий попит.

Просте зіставлення динаміки індексу Dow Jones в 1920-1930-х роках і поведінки ринку NASDAQ в останнє десятиліття абсолютно ясно указує на те, що "весняний розпродаж" 2000 року на Уолл-стріт був ні чим іншим, як справжнісіньким біржовим крахом. Таке зіставлення цілком коректне, оскільки компанії, що входять в NASDAQ грають сьогодні роль "двигуна" американської економіки, яким свого часу були компанії, що входили до Dow Jones.

В травні 2000 року Джордж Сорос так висловився з приводу гравців фондового ринку, які зберігають оптимізм: "Музика вже скінчилася, а вони всі танцюють". [54]

Мешканці США все більш підсаджується на споживання і відкладають не більше 0,2% своїх власних доходів. Алан Грінспен, директор Федеральної резервної системи, недавно помітив, що причина цього в тому, що 20% самих багатих американців, єдиних хто відкладає, скоротили свої заощадження до 2%. І навіть ці незначні заощадження (інші, , більш бідні країни відкладають і навіть інвестують 20%, 30% і навіть 40% свого доходу ) переважуються дефіцитною витратою уряду в 6%. От чому середній темп заощаджень дорівнює 0,2%. Таким чином, при дефіциті бюджету більше ніж у 600 мільярдів доларів, найбільш високооплачувані одержувачі і найбільші споживачі катаються як сир в олії за рахунок усього іншого світу.

США поглинають заощадження тих, хто самі найчастіше набагато бідніші, особливо якщо їхні центробанки розміщують більшу частину своїх резервів у долари. Приватні інвестори посилають долари або купують доларові активи на Уолл-Стріт, перебуваючи в упевненості, що вони розміщають свої кошти у “найнадійнішій гавані у світі”.

Тільки на прикладі центральних банків ми бачимо щорічні суми більше ніж на 100 мільярдів доларів з Європи, більше 100 мільярдів доларів з Китаю, більше 140 мільярдів доларів з Японії, і багато десятків мільярдів доларів від багатьох інших країн на всій земній кулі, включаючи країни третього світу.

Виробники нафти також вкладають свої заощадження в долари. Коли сталася нафтова “криза”, що відновила реальну ціну нафти після того, як долар знецінився в 1973 році, Генрі Кіссінджер домовився із Саудівською Аравією, найбільшим світовим експортером нафти, про те, що вона продовжить призначати ціну за нафту в доларах, і ці доходи будуть розміщатися в США і частково компенсуватися постачаннями військової техніки. Ця угода де-факто поширилася на всі країни OPEC і діє до цього дня, з тим виключенням, що Ірак перед війною раптово вийшов з договору, переключившись на євро для оцінки своєї нафти, і те ж саме пригрозив зробити Іран. Північна Корея, третій член “осі зла”, не має нафти, але торгує винятково за євро. (Венесуела - основний постачальник нафти США, також здійснює пільгові бартерні постачання у бідні країни, такі як Куба без використання доларів . Тому США фінансували найманців і спровокували у Венесуелі державний переворот, а коли переворот осягла невдача, продавив референдум з новою спробою “зміни режиму”; і тепер, разом із Бразилією, усі три країни похрещені як ще одна “вісь зла”.)

Становище США хитке. Знецінювання долара знижує приплив необхідних коштів, тому США піднімають процентні ставки, щоб зберегти привабливість для іноземних доларів. Але збільшення ставок загрожує підірвати “житловий пухир”, що виник на основі низьких ставок і відсотків по заставних і перезаставних. Адже саме в нерухомості більшість американців зберігає свої заощадження, якщо вони взагалі є. Ці заощадження, а також ефект уявного багатства, підтримуваний надспоживанням і дефіцитом бюджету, майже рівним ВВП США, а також колапс міхуру цін на нерухомість через зростання процентних ставок, не тільки різко обрушать ціни на нерухомість, це буде мати ефект доміно на величезні борги їхніх власників по заставних і презаставним, на борги по кредитних картах і т.п., їхнє споживання, корпоративні борги і прибутки, і інвестиції. Фактично, цього буде досить, щоб увергнути США в глибокий спад, якщо не депресію, і викликати нове Велике Падіння на фондовому ринку і де-факто інших цінах, що зробить обслуговування їх боргу ще більш важким.

Американський фінансист Джордж Сорос вважає, що в 2007 році економіці США може загрожувати рецесія в зв'язку з різким обвалом цін на нерухомість. Своя думку він висловив на форумі сінгапурського Інституту з міжнародної взаємодії.

На думку підприємця, існує ризик того, що Федеральна резервна служба США підніме дисконтні ставки до більш високого рівня, ніж це необхідно для стримування інфляції. При цьому результат може виявитися для економіки США жалюгідним .

Як відзначив Джордж Сорос, процентна ставка по короткострокових кредитах зросла з 4,25% до 4,75%. При цьому, на його думку, ФРС усвідомлює небезпеку такого підвищення “майже як неминучість”.

“Вони повинні відстрілятися, тому що не можуть зупинити підвищення дисконтних ставок, доки економіка не подасть ознаки зниження темпів. Згодом вона