солдатів з особливого підрозділу спецназу, чисельністю в 200 чоловік, які полювали за терористом під керівництвом американців, підтвердили авторам фільму цю інформацію. [82]
Продовження війни в Іраку пояснюється величезними прибутками, які отримують компанії, що працюють на міністерство оборони США.
Результати дослідження про доходи голів корпорацій під назвою «Ексцеси топ-менеджерів», яке щорічно проводить Інститут політичних досліджень (Institute for Policy Studies), - показали, що глави 34 компаній, які працюють на міністерство оборони, з часів терактів 11 вересня 2001 року отримали в цілому майже мільярд доларів.
Поки солдати гинули за батьківщину, різниця між їх зарплатою і платнею глав військово-промислових компаній різко збільшилася. До 11 вересня топ-менеджери «великого бізнесу» отримували в 190 разів більше військових. Сьогодні вони отримують в 308 разів більше. Рядовий сухопутних військ отримує в середньому 25000 доларів на рік, а голова корпорації, що виконує оборонні замовлення, - в середньому 7,7 мільйонів.
Поки решта американців відчували неспокій через терористичні загрози і оплакувала загиблих, топ-менеджери робили різні маневри, щоб їх фірми могли скористатися страхом, що охопив людей, і зміною ситуації з нафтовими постачаннями - причому не тільки для підвищення їх конкурентоспроможності, але і ради особистого збагачення.
В період після 11 вересня нажилися глави United Technologies (200 мільйонів доларів), General Dynamics (65 мільйонів), Lockheed Martin (50 мільйонів), і Halliburton (49 мільйонів). Інші корпорації, де топ-менеджери за останні чотири роки отримали 'надбавку' від 25 до 45 мільйонів доларів - Textron, Engineered Support Systems, Computer Sciences, Alliant Techsystems, Armor Holding, Boeing, Health Net, ITT Industries, Northrop Grumman, Oshkosh Truck, URS, і Raytheon.
Девід Брукс, колишній глава фірми DHB, що виробляє бронежилети, які користується поганою славою через дефектну продукцію - в 2004 р. заробив 192 мільйони доларів на продажі акцій своєї фірми. В 2005 р. сукупна винагорода, отримана Девідом Лезаром (David Lesar), главою Halliburton - фірмою, що стала символом пов'язаних з окупацією нецільових витрат, завищення розцінок і фіктивних виплат по невиконаних контрактах - склала, за оцінками авторів доповіді, що вивчили облікові документи федеральної Комісії з цінних паперів і бірж, 26 мільйонів доларів.
Це наочні приклади, особливо тому, що доходи всіх цих людей пов'язані виключно з державними підрядами - тобто грошима платників податків.
Використавши дані дослідження про винагороду, що отримують топ-менеджери, проведеного в 2006 р. Wall Street Journal, автори доповіді проаналізували і доходи голів нафтових корпорацій, які одержують в ході іракської війни рекордні прибутки. Сьогодні глава нафтової або газової корпорації отримує в середньому в 518 разів більше, ніж простий робітник нафтогазової галузі. Для порівняння: в середньому по країні глава фірми отримує в 411 разів більше за робітника. У доповіді наголошується, що середньостатистичному будівельникові, який споруджує нафтові об'єкти, довелося б пропрацювати 4279 років, щоб отримати 95 мільйонів доларів, які минулого року заробив глава Valero Energy Уїльям Гріхи. [83]
Так яка ж доля чекає США? А чекає те, що фінансова піраміда США обрушиться, що викличе фундаментальне перетворення світової політичної економії.
Зворотний відлік вже пішов, і ніхто не може зупинити його будь-якими короткостроковими заходами податкової і грошово-кредитної політики, або за допомогою довгострокової реформи податкової політики, програм соціальної допомоги або навіть всього федерального бюджету.
Розділ № ІІІ
ГОЛОВНІ ФАКТОРИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ РОСІЇ
3.1 Внутрішньополітична стратегія Росії
Щоб зрозуміти геополітичні плани Росії та шляхи їх реалізації, необхідно звернутися до російської історії. Вся історія свідчить, що Росія неодноразова знаходилася на межі знищення в результаті військової поразки, економічної відсталості або громадянської війни, але кожного разу з кожної смути Росія виходила окріплою економічно, політично, військово та розширивши межі Імперії будь то монархічна або соціалістична держава.
150 років тому князь Олександр Горчаков, який очолив міністерство закордонних справ після програшу Росії в Кримській війні, розіслав в російські посольства циркуляр. У ньому він виклав своє бачення внутрішньої і зовнішньої політики держави.
Нащадки запам'ятали з циркуляра фразу "Росія не сердиться. Росія збирається з силами”.
Ситуація як в Росії, так і навколо неї була украй складною. За умовами підписаного після програшу в Кримській війні так званого Паризького миру Росія не мала права мати у Чорному морі флот. Англія вимагала від союзників продовжити війну, щоб "остаточно поставити Росію на коліна". У самій Росії спалахували селянські бунти, а настрій у деяких представників еліти були настільки капітулянтськими, що колишній міністр закордонних справ граф Нессельрод пропонував ліквідовувати своє відомство. У цій ситуації Горчаков в своєму циркулярі написав: "Імператор вирішив переважно присвятити свої турботи благополуччю своїх підданих і зосередитися на розвитку внутрішніх ресурсів країни, і активізувати свою діяльність, яка буде направлена на зовнішні справи лише тоді, коли інтереси Росії зажадають цього беззастережно".
Через 150 років історія повторилася.
В грудні 1999 року - тоді ще прем'єр-міністр Росії Володимир Путін - опублікував свою першу програмну статтю "Росія на рубежі століть". Там він прямо написав: "Росія переживає один з найважчих періодів в своїй багатовіковій історії. Мабуть, вперше за останні 200-300 років вона стоїть перед лицем реальної небезпеки опинитися в другому, а то і в третьому ешелоні держав світу". Путін не перебільшував. Через день після виходу статті Єльцин пішов у відставку.
Путін опинився в стані спадкоємця, який по заповіту виявляє, що успадкував мільйонні борги. На його плечі лягла країна, що втратила за вісім років половину економіки і тільки, що пережила страшний дефолт. Країна з відсталим бюджетом, як у одного крупного американського