щоб демократія стала єдиним правилом гри. Це стає можливим, по-перше, коли жодна з політично значимих груп не намагається скинути демократичний режим; по-друге, що придушує частина населення переконана в тім, що будь-які політичні зміни обов'язково повинні здійснюватися в рамках установлених демократичних процедур; і, нарешті, коли всі учасники політичного процесу розуміють, що внутрішні конфлікти можуть бути вирішені тільки відповідно до встановлених норм, а їхнє порушення є неефективним і буде занадто дорого коштувати. Консолідуючи, демократія глибоко укореняється в політичних інститутах, громадському житті і суспільній свідомості. Відомі дослідники перехідних процесів Х. Лінц. і А. Степан заключають: "Говорячи про консолідацію демократії, ми не маємо на увазі ні ліберализованих недемократичних режимів, ні псевдодемократій, ні змішаних демократичних режимів, у яких окремі демократичні інститути співіснують з недемократичними, неконтрольованими демократичною державою, інститутами. Тільки демократії можуть стати консолідованими демократіями". На жаль, це поки не про нас.
Про складність і неоднозначність демократичного транзиту в Україні свідчать показники стану її основних перехідних процесів. Згідно з уже згадуваними оглядами "Фрідом Хаус", Україна має стабільні загальні показники стану волі і щорічно залишається в категорії частково вільних країн, істотно не погіршуючи, але і не поліпшуючи свій статус. Рейтинг верховенства права в нашій країні залишається стабільним з 1999 р., але знаходиться на досить небезпечному для країни, що прагне до демократії, негативному рівні. У ряді досліджень Україну відносять до категорії країн з чітко вираженою тенденцією безперервного погіршення показників демократизації і навіть говорять про "ерозію волі в Україні". У тий же час, у країні вже три роки підряд поліпшуються показники економічної лібералізації, що свідчить про можливість формування типової для перехідних країн моделі переверненої легітимиційної піраміди, при якій економічні реформи випереджають політичні, роблячи демократичний режим надзвичайно чуттєвим для більш-менш серйозних економічних потрясінь.
В даний час, у світовому демократичному співтоваристві вже досягнута згода щодо тих мінімальних вимог, дотримання яких дозволяє тому чи іншому політичному курсу іменуватися "демократичним". Це принципи, що конституюють усяку демократію: суверенітет народу, виборність основних органів влади, формально-юридична рівність громадян, прийняття рішень більшістю голосів. Прагнучи максимально конкретизувати поняття сучасної демократії, Р. Даль поповнив «демократичний мінімум» рядом вимог: 1) контроль обраних представників за урядовими рішеннями; 2) проведення чесних, що виключають усякий примус, виборів; 3) забезпечення права громадян виражати свої погляди по всьому спектрі політичних проблем; 4) гарантування права громадян на пошук альтернативної інформації, джерела якої захищені законом; 5) право громадян виражати свою думку, не побоюючись переслідування по політичних мотивах; 6) право громадян створювати відносно незалежні асоціації й організації, включаючи політичні партії й угруповання за інтересами. За дотриманням цих вимог стежить ряд авторитетних міжнародних організацій, а демократичні уряди намагаються реально враховувати їх при виробленні своєї політики.
Таким чином, демократична політична система розглядається зараз як режим, що дає громадянам можливість регулярної і конституційної зміни уряду, якщо вони вирішать це зробити достатньою більшістю і на основі інформації, отриманої з альтернативних джерел. Саме різні підходи до трактування сучасної демократії лежать в основі діалогу "німого з глухим", що відбувається останнім часом між українською владою і представниками Європейського Союзу чи Ради Європи. Український офіціоз, наприклад, постійно повторює про сформовану більшість, а європейці – про права меншості. Не так легко нашій владній еліті зрозуміти європейців, що живуть в умовах ліберальної демократії, що по якості відрізняється від електоральної так само, як постіндустріальне суспільство відрізняється від індустріального.
В перші роки незалежності об'єктивно існували складності з комплексним сприйняттям політичних змін. Мало хто задумувався про те, який саме «різновид» демократії вводиться в Україні, досить було простої констатації факту. При цьому під демократією мався на увазі і політичний режим, і суспільно-політичні відносини в широкому змісті даного слова. Сам процес будівництва чи введення демократії часто здійснювався за принципом запозичення, використовувалася спрощена схема копіювання вже існуючих у світовій практиці політичних елементів і процесів. Тобто було відсутнє цілісне сприйняття тієї моделі демократії, яку необхідно будувати з урахуванням національної специфіки і запитів самого носія влади – українського народу.
Довгий час вважалося, що в Україні існує посттоталітарна модель політичного режиму, але по прошесті 16 років навряд чи потрібно всерйоз про це говорити, адже на шляху до народовладдя зроблено досить багато серйозних кроків. Створено інститути демократичної влади, конституційно закріплений поділ влади, юридично закріплені права і волі громадян, уведена багатопартійність, розвивається цивільне суспільство.
У цей же час, недозволено довго відсутнє однозначне трактування існуючого владного порядку, що значною мірою спростило б шлях до подальших перетворень. Адже адекватне розуміння сьогодення є невід'ємною частиною побудови майбутнього. Сьогодні мало хто розходиться в думках чи деклараціях із приводу предмета Конституційної реформи – звичайно ж, перебудовується, поліпшується демократія. Її основні «муляри» багато говорять про те, якою вона буде: розвиненою, європейською, всенародною і т.д. Однак у риториці ведучих політичних сил не вистачає головного – проекту моделі майбутнього політичного режиму, системи взаємин соціальних, політичних, і ідеологічних елементів, що утворять політичну владу. Ми знову можемо рушити «туди, не знаю куди».
Дійсно, дати визначення політичному режиму, що існує в Україні, представляється досить складним. Необґрунтованим фарисейством була би спроба простого уписування українського владного порядку в одну з розроблених політичних парадигм. У нашій державі склалася досить специфічна соціально-політична система, без глибокого аналізу якої, типологія політичного режиму бачиться неможливою. Щоб відповісти на запитання про те, чи є існуюча