-ступінь політичної участі населення і його включеність у процеси прийняття рішень;

-адекватність сприйняття громадянами політичних процесів;

-наявність політичного плюралізму і воля політичної діяльності;

- характер учасників політичного процесу і механізми їхньої відповідальності перед виборцем;

- можливість конкуренції між правлячим угрупованням і опозицією.

Базовим елементом української політичної системи, як і будь-якої іншої, є носій влади, у даному випадку в Україні їм формально є народ. Через задекларовані механізми прямої демократії, він реалізує свою участь у політичному процесі (право обиратися і бути обраним) через прямі вибори депутатів в органи місцевого самоврядування і парламент, а також через вибори президента країни (Ст. 38, 69-71 Конституції України).

Слід зазначити, що український виборець не є однорідною масою, і це багато в чому впливає, і буде впливати на існуючий політичний порядок. Так, у середовищі українського електорату умовно можна виділити три основні групи:

· виборець-власник, що усвідомлено робить свій вибір на користь політичної сили, здатної гарантувати його інтереси; при цьому основною мотивацією голосування не є усвідомлення комплексної ідеологічної доктрини, а система пріоритетних інтересів, що згодом можуть перетерплювати зміни.

· ідеологічний виборець, що голосує за визначену систему організації суспільства, що він усвідомлює чи вважає, що усвідомлює;

· невиборець – громадянин фактично не включений у політичний процес, або через недовіру до політичних сил узагалі, або внаслідок приналежності до маргінальної частини населення, що не має мотивації захищати свої права (майнові, політичні, соціальні й ін.).

Спираючись на дані останніх соціологічних досліджень, можна з упевненістю сказати, що кількість виборців в Україні значно перевершує, кількість тих, хто не хоче брати участь у політичних процесах. За даними центра ім. А. Разумкова (27січня – 3 лютого 2004р.), порядком 80% українських громадян готові йти на вибори і лише 8,8% твердо вирішили не голосувати.

Прямим свідченням на користь оцінки електоральної активності українців як високої є дані ЦВК. Так, у середньому, за період 1998-2002 років загальна активність виборців склала – 71,84% (2002 – 69,39%, 1999(другий тур)–74,92%, 1998–71,21%). Статистика підтверджується даними опитування, проведеного фондом "Демократичні ініціативи" і Центром політичних і соціальних досліджень "СОЦИС" (26.12.2003-5.01.2004), що свідчать, що лише 5,5% виборців не пішли б на вибори. Потрібно, звичайно, врахувати погрішність вибірки і взяти до уваги значний відсоток українців перебуваючих за кордоном і не приймаючих участі в голосуванні. І все-таки відсоток залишиться досить високим.

Свідченням на користь збільшення частки прагматичних виборців-власників є і підвищення рівня суспільних чекань, зв'язаних саме з конструктивною роботою політичних сил. Зросло число виборців, які готові віддати свої голоси представнику «третьої» сили, орієнтованої на творчу політичну діяльність. При цьому існує значний зріст недовіри і до політиків і до політичних партій, не здатних реально відповідати на запити суспільства.

Трохи гірше обстоїть справа з можливістю бути обраним. У даному випадку можна говорити про невідповідність задекларованих норм прямої демократії реальному положенню речей.

Для середнього українського громадянина право бути обраним, складно реалізувати. Пов'язано це в першу чергу з тим, що за оцінками аналітиків Комітету виборців України, під час виборчої кампанії 2002 року ціна одного голосу виборця коливалася від 1 грн. до $4, у залежності від популярності кандидата чи партійного бренда. Таким чином, навіть у випадку якщо система виборів не перетерпить змін, для того щоб бути обраним у народні депутати претендент повинний мати, у середньому, близько 560 тис. $, що забезпечить йому підтримку 280 тис. виборців.

Щоб бути обраним Президентом України, претендент повинний мати стан як мінімум у 30 млн. $, що зможе забезпечити йому підтримку 15 млн. виборців.

Проведений вище аналіз дозволяє зробити кілька проміжних висновків:

1. Українські виборці хочуть і готові реалізовувати своє конституційне право обирати.

2. Більшість виборців роблять усвідомлений вибір, ґрунтуючись на чіткому розумінні своїх інтересів чи ідеологічних переваг.

3. Держава гарантує громадянам можливість політичного волевиявлення, при обмежених можливостях бути обраними.

4. Сформована система визначає опосередковану участь громадян у прийнятті державних рішень.

Виключення прямого втручання громадянина в прийняття державних рішень, говорить про представницький характер української влади, що визначає наявність виборності влади, загального виборчого права, чесних і регулярних виборів, створення партій для конкурентної боротьби, а також інших різноманітних лобістських об'єднань чи груп інтересів.

При цьому українська політична система за рядом критеріїв відповідає формальній типологізації. Так, у Конституції України закріплена наявність загального виборчого права (Ст. 70), існують чотирирічний цикл виборів у парламент (Ст.76) і органи місцевого самоврядування (Ст.141), п'ятилітній цикл виборів президента (Ст. 103). Відповідно до виборчих циклів, регулярно відбуваються прямі вибори шляхом таємного голосування. За 16 років незалежності склалася і розвилася багатопартійна система – за даними Міністерства юстиції на 12 лютого 2004 року в Україні зареєстровані і внесені в єдиний державний реєстр 124 партії. Функціонують і розвиваються недержавні громадські організації – основа цивільного суспільства. Однак, що визначає фактором, що дозволяє охарактеризувати систему влади в Україні є, усе-таки, характер політичних суб'єктів і механізм їхньої відповідальності перед виборцем.

Специфіка сьогоднішнього українського политикума складається в тім, що інститут партій є недостатньо добре розвинений. Визначальним фактором нерозвиненості партій – відношення до них як до технологічних передвиборних проектів. Найчастіше кількість реальна діючих членів партії в десятки разів менше ніж номінальне. Порозумівається це досить просто – більшість партій в Україні являють собою не більш ніж інструменти лобіювання різних