фінансово-промислових груп. У процесі виборчої кампанії такі партії вичленяють нішу нереалізованих політичних чекань громадян і фокусують на ній свою пропагандистську активність. У випадку, якщо ніша обрана правильно – партія проходить у парламент.
При проходженні в парламент такі партії чи блоки звичайно розпадаються, поділяються, поєднуються, створюють усілякі фракційні об'єднання і т.д. У результаті, виборцю фактично не до кого висувати претензії з приводу нереалізованості передвиборних програм і обіцянок. Багато в чому це стосується і депутатів, що пройшли по мажоритарних списках.
Сформовану кон'юнктуру з працею розбавляють ідеологічні партії, в основному лівої користі, що у силу своєї перманентної опозиційності максимально наближаються до простого політиканства і блокування діяльності лобістських груп.
Опозиційність інших політичних сил є ситуативною і визначається, у першу чергу, не ідеологічними чи світоглядними установками, а їхніми бізнесами-групами, що фінансують, прагнучими через прихід до влади усталити свої економічні позиції. Так, спроба створення сильного націонал-ліберального блоку партій не мала успішного продовження і звелася до реваншистських настроїв того крила бізнес-еліти, що фінансувало проект.
Однозначним свідченням існування проблеми у відображенні інтересів громадянина, як владою, так і опозицією, є реакція самого суспільства. За даними соціологічних опитувань на січень 2004р. у жодного українського політика баланс довіри-недовіри не були позитивним ("Демократичні ініціативи" і Центр політичних і соціальних досліджень "СОЦИС").
Існуюче положення визначає те, що внутрішня і зовнішня політика держави, багато в чому є відображенням домовленості бизнес-еліт і є наслідком лобістських зусиль найбільш впливових фінансово-промислових груп. У випадку посилення якої-небудь групи чи приходу до влади контр-еліти пріоритети державної політики змінюються, без відповідної кореляції з інтересами виборця.
Таким чином, виборність влади номінально існує, однак, реалізувавши своє право вибору, громадянин не може одержати від цього очікуваних політичних дивідендів. Можна зробити висновок, що боротьба відбувається не між цивільними об'єднаннями, а між різними групами впливу, що фінансують «виборчі проекти». У цілому, можна констатувати відсутність реального механізму відповідальності обираються перед виборцями і слабкою розвиненістю процесу демократичної деліберації.
Ситуація ускладнюється наявністю у виконавчій вертикалі влади незалежності, що зміцнилася за роки, нової української бюрократії, що також впливає на політичні процеси. Навіть якщо досягнута визначена згода бізнес-еліт (наприклад, створено коаліційний уряд, у якому розподілені квоти між тими, що домовилися) можливо відторгнення елементів, що не прижилися. Важливим елементом консолідації нової бюрократії є приналежність до земляцтв, що можуть значною мірою впливати на політичні процеси. Особливо це стосується органів місцевого самоврядування і виконавчої влади, де приналежність до земляцтва може виявитися вирішальним для політичного вибору.
Гарантом стабільності і рівноваги даної системи є посада президента з високими повноваженнями, авторитет якого визнається всіма політичними суб'єктами.
З приведених вище фактів можна зробити наступні висновки:
1. Політичний плюралізм в Україні склався і виражається в існуванні різних політичних поглядів і концепцій.
2. Основними політичними суб'єктами є фінансово-промислові групи (через технологічні партії), нова бюрократія й ідеологічні партії.
3. Існує реальна конкуренція між суб'єктами політики, як на базі економічних, так і політичних інтересів;
4. Інтереси виборців мало забезпечуються всіма представленими в политикумі політичними силами.
5. Відсутній чи погано функціонує механізм відповідальності політичних сил перед виборцями.
Визначаючи сьогоднішню модель політичного режиму, багато в чому можна погодиться з думкою С.Б. Гавриша, що охарактеризував її як консенсуальну демократію, побудовану на консенсусі еліт (газета «Бізнес» від 26 січня 2004р.).
Однак аналіз за заданими параметрами дає можливість оцінити існуючу модель скоріше як перехідну від змагальної олігархії до поліархії. До такого висновку підштовхує характер учасників політичних процесів, їхнє поводження, оцінка механізмів прийняття державних рішень і сутності виборчого процесу. Як позитивні фактори, що говорять про можливість переходу до поліархичної моделі, бачаться – висока електоральна активність населення і ріст цивільної самосвідомості виборців.
У випадку, якщо ведучі політичні гравці усвідомлюють необхідність підвищення рівня відповідальності перед виборцем і своєю прямою залежністю від підтримки громадян, перехід до більш демократичного режиму може відбутися досить швидко.
Фактори, що впливають на демократичний розвиток України.
§
Громадяни України, особливо старше покоління, живуть як мінімум за половиною старих, комуністичних, принципів. Старі догми і правила поведінки керують їхніми вчинками, а люди, спираючись на них, і не відчувають їхнього впливу на свої думки і дії. Але існує також і інша група населення, що свідомо керується недемократичними правилами. І це не тільки «комуністи старого загартування», чи нові комуністи; крім них існує ще багато людей зі своїми нормами й ідеалами, що заважають сприймати демократію в тім розумінні, що закладене у визначення цього поняття. Це, наприклад, націоналісти з Західної України, чи соціалісти просто люди без яких-то було б конкретних політичних смаків, але які несвідомо суперечать у своїх думках принципам демократії. Це перший фактор, на мою думку, що впливає на розвиток демократії в нашій країні.
§
Другий фактор - розмаїтість партій і організацій, що заради самозабезпечення і власного розвитку на суспільних сходах проповідують принципи недемократичного суспільства. Це – комуністи, що обіцяють стабільне життя й економіку (недосяжні мрії); ті ж націоналісти, що призивають боротись за визнання нації; соціалісти – зовсім райдужні мрійники і т.п.. І це ще не весь список таких «обіцяльників», що затьмарюють ока населенню України своїми обіцянками, щоб дістатися до влади. Та й ті ж «демократи» не кращі за всіх інших – ті ж обіцянки і мрії. Рідко знаходиться партія, яка б наполегливо направляла свої дії на дійсний розвиток демократичного суспільства.
§
Третій фактор – це правління держави, і, взагалі, члени уряду. Небачений розвиток корупції