УКРАЇНА В СУЧАСНОМУ ГЕОПОЛІТИЧНОМУ ПРОСТОРІ

Геополітика як політологічна концепція, що вбачає в політиці дер-жави визначальну роль географічних чинників, за глобальних політичних змін, які гостро постали на зламі XX—XXI ст., набуває нового значення і змісту. Це пов'язано насамперед із невідпо-вщністю реаліям традиційних моделей реалізації державно-полі-тичних прагнень. Просторове розташування України, розміри її території, чисельність її населення, природні ресурси в поєднанні з її потенційними можливостями в науковій, економічній та інших сферах суспільного життя дають їй змогу і право мати статус великої європейської держави з відповідною геополггичною по-ведінкою та геостратегічною орієнтацією.

Україна на тлі глобальних політичних трансфор-мацій

Останнє десятиріччя XX ст. ввійде в історію вельми суттє-вими геополітичними змінами. Серед нових політичних реа-лій — творення Української незалежної держави з-поміж інших країн пострадянського простору.

Передумовами глобальних зрушень на континенті були: подолання військово-політичного протиборства Схід — Захід, падіння комунізму і переорієнтація низки держав на засади цінностей західної демократії. Внаслідок цих подій світ із дво-полюсного, чітко розмежованого поступово набирає обрисів ба-гатополюсного, взаємозалежного, зростають взаємовпливи дер-жав і народів. Тісно пов'язані між собою процеси подолання розколу Європи й Німеччини, ослаблення полюса сили, що його уособлювала Москва, та самовизначення народів східноєвро-пейських держав і національно-державного волевиявлення народів колишнього Радянського Союзу. На Сході припинили існування воєнно-політичний блок країн Варшавського Дого-вору, Рада Економічної Взаємодопомоги та СРСР як світова наддержава.

Поява на політичній карті світу незалежної України запо-чаткувала глобальні трансформації не лише в даному регіоні. Досягнення суверенного статусу Українською державою, за визначенням американського політолога 3. Бжезінського, є однією з найвідчутніших геополітичних подій XX ст. Ставши незалежною, Україна, за оцінкою вченого, створила можли-вість для самої Росії — як держави і нації — стати, нарешті, демократичною та європейською. Був час, коли на Заході де-хто вважав за потрібне робити вибір між Україною та Росією. Але згодом усі, а надто в Західній Європі та США, зрозуміли, що добрі відносини і з однією, і з іншою країною лише сприя-тимуть стабільності в Європі. Виваженість зовнішньої політи-ки України, її миролюбні засади, мирний характер перетво-рень у суспільстві підвищують рівень безпеки на континенті та сприяють становленню дієвіших відносин України з євро-пейською сім'єю народів. Відбуваються одночасні різновекторні, досить суттєві й далекосяжні за наслідками події.

До глобальних трансформацій слід віднести не лише появу у світовому співтоваристві нових політичних одиниць, у тому числі 52-мільйонної України, а й руйнацію довготривалого ро-сійського домінування на контрольованому нею просторі. Ана-літики західного світу практично одностайні у визначенні ролі України як «детонатора» у зруйнуванні такої сили, якою був СРСР. Так, американський політик і вчений Д. Мойніхен най-суттєвішим чинником розвалу Радянського Союзу вважає «не-бажання слов'янської України продовжувати жити в режимі домінування слов'янської Росії».

Віднині Україна після тривалого періоду перебування у складі Російської імперії, а потім СРСР, коли вона могла диви-тися на світ лише крізь «московські окуляри», почала активно реалізовувати свій шанс безпосередньо прилучитися до між-народного співтовариства як його повноправний суб'єкт. Під-писанням Україною на початку 1992 р. гельсінського Підсум-кового акта було увінчано самовизначення й визнання дер-жавності українського народу іншими країнами. Водночас це стало початком нормальної діяльності України в європейських структурах як рівноправного партнера.

Наведені факти, і не лише вони, свідчать про наявність глобальних трансформацій. За цих умов варто звернути увагу й на те, що у свідомості, світосприйнятті, політичній позиції та суспільній поведінці десятків і сотень мільйонів людей конти-ненту і світу відбувається еволюція поглядів, моральних орі-єнтирів і спонукальних мотивів. Головним принципом змін можна назвати демонтаж конфронтаційних підходів і рециди-вів старого політичного мислення. Останнє десятиріччя XX ст. покликане було стати етапним періодом, який визначить ро-звиток Європейського континенту на роки й десятиріччя впе-ред. За всієї невизначеності майбутнього, з твердим переконанням слід наголосити, що Європа і світ перебувають на пе^ рехідному етапі розвитку. Нині закладаються підвалини тих нових відносин, того становища, яке стане визначальним, якщо не вирішальним, для майбутньої долі континенту.

Після стрімкого краху соціалізму східноєвропейські краї* ни докорінно змінили систему зовнішньополітичних пріорите-тів. Якщо до середини 1990 р. це коло країн виявляло тата^ стриманість у розвитку відносин із Заходом, то надалі вони «повернулися обличчям» до ЄС, НАТО. Відтоді припинилися зовнішньополітичні взаємні консультації країн східного блоку, незважаючи на стурбованість СРСР питаннями безпеки; уря-ди Польщі, Угорщини, Чехо-Словаччини дистанціювалися від Москви. Кремль сподівався, що союзники з ОВД заперечува-тимуть входження об'єднаної Німеччини до НАТО, але саме у Варшаві та Празі недвозначно підтримали таке рішення. Під-креслимо, що входження НДР до складу ФРН як завершаль-ний процес самоідентифікації німецького народу спонукав до завершення політичного вибору країн Центральної та Східної Європи на користь західної системи демократії.

Суттєвими в цей час поряд з іншими стають власні геопо-літичні чинники новоутворених держав і країн Центральної та Східної Європи, що самовизначилися в соціально-політичному розвитку. Складові нового геополітичного становища та ото-чення стають для цього кола країн інструментом пошуку й забезпечення національних інтересів.

Новим і природним явищем геополітичного становища Євро-пи постала об'єднана Німеччина. Змінюючи систему ціннісних орієнтацій, центральне- і східноєвропейські країни почали роз-глядати Західну Європу, зокрема об'єднану Німеччину, як жаданого партнера та вагомий чинник міжнародної політики. Водночас голос ФРН у ЄС на «східному напрямі» — це те, що вирізняє позицію Бонна в європейській спільноті.

Нині політичні еліти демократичних держав Заходу, а та-кож молодої демократії та новоявлених країн пострадянського простору ведуть пошук ефективних зовнішньополітичних