Причини преходу Риму від республіки до монархії

ПЛАН

Стр.

ВСТУП.....................................................................................................................3

1. РОЗВИТОК РАБОВЛАСНИЦЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В РИМІ...........5

2. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД РИМУ У ПЕРІОД

ЗАНЕПАДУ РЕСПУБЛІКИ..............................................................................10

3. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ РИМУ В ПЕРІОД ПЕРЕХОДУ ВІД РЕСПУБЛІКИ ДО МОНАРХІЇ.........................................................................12

ВИСНОВКИ..........................................................................................................20

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................21

ВСТУП

До середини І ст. до н. е. Рим був найбільшою колоніальною державою. Територія зовнішніх володінь Риму до цього часу більш ніж в шість разів перевищувала площу самої Італії. Римські провінції і залежні від Риму держави майже суцільним ланцюгом простягались вздовж всього басейну Середземномор'я.

Римська колоніальна держава мала важливу притаманну лише їй рису. На відміну від східної монархії Олександра і держав еллінізму, у формуванні яких величезну роль грала активна колонізаційна діяльність греків і македонян, у Римській державі момент колонізації був виражений досить слабо, в усякому разі він відступав на задній план порівняно з фінансовою і торговою експлуатацією провінцій, що широко розгорнулася. Вона здійснювалася в найрізноманітніших формах. В римських володіннях і в залежних від Риму царствах діяли крупні орендарі земельних угідь, крупні і дрібні лихварі, агенти римських торгових і фінансових «компаній», постачальники товарів для армії. Відкупники, статечні і поважні люди, перенесли свої грошові кошти і операції в цю провінцію. Крім того і представники інших станів, люди заповзятливі і діяльні, частково самі займаються грошовими оборотами в Азії частково поміщали в цій провінції великі засоби. Левова частка наживи від експлуатації провінцій попадала, звичайно, в руки привілейованих станів - нобілітету і всадництва, але в деякій мірі нею користувалася і деякі шари міського і сільського плебсу.

Величезні засоби, викачувані з провінцій, привели до того, що в Римі складаються величезні стани, з'являються найбільші багачі серед представників як нобілітету, так і всадництва

Подібна ситуація призвела до повного вимирання рабовласницької демократії в Римі і до остаточної втрати римським плебсом значення самостійної політичної сили.

Це головна, однак, далеко не єдина причина занепаду римської республіки. Наша мета – висвітлити основні причини занепаду республіки в Римі та дослідити їх вплив на розвиток монархії.

1. РОЗВИТОК РАБОВЛАСНИЦЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В РИМІ

У II-І ст. до н. е. розвиток рабовласницького суспільства в Римі призводить до крайнього загострення усіх його класових і соціальних протиріч. Розширення і зміна форм експлуатації рабської праці, її інтенсифікація загострювали класову бороть-бу. Посилювалися також конфлікти і між угрупованнями прав-лячої верхівки рабовласників, а також між ними та більшістю вільних - малоімущими та неімущими. Успішна завойовниць-ка політика, яка перетворила Середземне море у внутрішнє мо-ре Римської держави, підкорила їй Західну Європу до Рейну, поставила перед Римом нові складні військові та політичні проблеми - придушення завойованих народів, забезпечення управління ними.

Для Риму настає період кризи, який торкнувся насамперед існуючих політичних установ - застарілої полісної форми дер-жавного устрою, аристократичного політичного режиму прав-ління нобілів, республіканської форми правління, яка лише створювала вигляд влади «римського народу». Виникла об'єк-тивна потреба їх перебудови, пристосування до нових історичних умов.

Під час завоювання Італії у V-IV ст. до н. е. Рим прагнув насамперед до конфіскації земель, оскільки це по суті було го-ловною економічною умовою самої общини Риму - землеробної, яка із зростанням кількості населення потребувала розши-рення земельних володінь. Цю тенденцію не зупинила й інтен-сивна урбанізація, що розвинулася на II ст. до н. е. Війни II-І ст. до н. е., супроводжувані масовим поневоленням завойовано-го населення, призвели до різкого збільшення кількості рабів у Римі. Рабство остаточно набуває «класичного», античного ха-рактеру. Значна маса рабів експлуатується у великих землевлас-ницьких латифундіях із вкрай тяжкими умовами праці та існу-вання і жорстоким терористичним режимом.

Природний протест рабів дістає вияв у масових та потужних повстаннях. Особливо великий розмах мали повстання рабів у Сицилії в II ст. до н. е. і повстання під проводом Спартака у 74-70 pp. до н. е., яке поставило під загрозу саме існування Римської держави.

Паралельно з повстаннями рабів та вслід за ними спалаху-ють громадянські та союзницькі війни, викликані боротьбою за владу між угрупованнями панівного класу, протиріччями між ним та дрібними виробниками і великою кількістю (до 300 тис.) люмпен-пролетаріїв, які отримували незначну матеріальну до-помогу від держави. Збільшення кількості люмпенів стає пере-конливим свідченням загальної деградації вільних [2, c. 190].

Економічне і політичне засилля нобілів викликало у II ст. до н. е. широкий рух протесту бідняків, очолюваний братами Тіберієм та Гаєм Гракхами. Гракхи прагнули обмежити землеволо-діння знаті і за рахунок цього створити земельний фонд для на-ділення землею дрібних землевласників, а також ослабити вла-ду оплоту знаті - сенату і відновити владу народних зборів і на-родного трибуна.

Здобувши посаду трибуна, Тіберій Гракх, спираючись на на-родний рух, зумів, незважаючи на опір сенату, провести у 133 р. до н. е. через народні збори аграрний закон. Закон обмежив максимальний розмір землі, отримуваної від держави. За раху-нок стягуваних надлишків створювався земельний фонд, який розподілявся між безземельними та малоземельними громадя-нами. Отримувані ними ділянки ставали невідчужуваними, що мало запобігти збезземеленню селянства. Незважаючи на те, що Тіберій Гракх того ж року був убитий, його земельна реформа почала здійснюватися і кілька десятків тисяч громадян отрима-ли землю.

Реформаторську діяльність Тіберія продовжив його брат Гай Гракх, обраний трибуном. Ним були проведені закони, які ос-лаблювали політичний вплив знаті - запроваджено таємне го-лосування на народних зборах, право народного трибуна оби-ратися на наступний строк. Здійснюючи аграрну реформу сво-го брата, Гай разом з тим у 123-122 pp. до н. е. провів