Крім того, Гай Гракх запровадив зміни в інтересах вершни-ків. На їх користь був змінений порядок відкупу податків з про-вінцій. Оскільки Гай Гракх був трибуном, зросла роль цієї ма-гістратури, яка відсунула на другий план навіть консулів. Од-нак, задовольнивши інтереси більшості римських громадян, Гай Гракх втратив підтримку вершників в спробі поширити права римського громадянства на вільних жителів Італії. Сенат-ській аристократії вдалося провалити цей непопулярний серед римських громадян законопроект. Гай був змушений зняти із себе повноваження трибуна. У 122 р. до н. е. його було вбито [5, c. 43].

Провал законопроекту про надання прав римських громадян вільним жителям Італії, які вважалися союзниками Риму, вик-ликав крайнє невдоволення союзників. Це вилилося у І ст. до н. е. у союзницькі війни, які суттєво ускладнили становище Ри-му в умовах масових повстань рабів і триваючих десятиліттями завойовницьких війн у провінціях.

У результаті союзницької війни 91-88 pp. до н. е. мешканці Італії домоглися урівнення в правах з римськими громадянами. Проте це не ослабило політичної напруги в Римі - загострили-ся протиріччя між угрупованнями оптиматів, які виникли в се-редовищі вільних громадян і які спиралися на сенат, та популярів, які боролися проти сенатської олігархії. І ті, й інші вико-ристовували підкуповуваних люмпенів. Боротьба між ними призвела у І ст. до н. е. до громадянських війн.

Надзвичайне загострення політичної ситуації в Римі, викли-кане повстаннями рабів, невдоволенням дрібних землевласни-ків, чиї господарства занепадають, союзницькими і громадян-ськими війнами вимагало посилення центральної державної влади. Найважливіша спроба була здійснена у період диктатури Сулли (82-79 pp. до н. е.). Спираючись на вірні йому легіони, Сулла змусив сенат призначити його диктатором на невизначений строк. Він наказав скласти проскрипції - списки своїх суп-ротивників, які підлягали смерті, а їх майно - конфіскації. Збільшивши кількість сенаторів, скасувавши посаду цензора, Сулла поповнив сенат своїми прибічниками і розширив його компетенцію. Обмежена була влада трибуна - його пропозиції мали попередньо обговорюватися сенатом, а також і компетен-ція народних зборів - у них були відібрані судові повноважен-ня і контроль за фінансами, ці функції повернули сенату.

Встановлення довічної диктатури виявило прагнення панів-ного класу вийти з кризової ситуації за допомогою сильної од-ноособової диктаторської влади. Воно ж показало, що спроби пристосувати стару державну форму до нових історичних умов приречені на невдачу (реформи Сулли були відмінені Помпеєм і Крассом) [1, c. 215]. Включення союзників у римські триби призвело до того, що коміції перестали бути органами «римського народу», їхня законодавча діяльність призупиняється, право обрання по-садових осіб втрачається. Успішні завойовницькі війни перетворили Рим з невеликої держави-міста на столицю величезної держави, до управління якою стара державна форма поліса бу-ла зовсім непристосована. Армія, заінтересована в успіхах пол-ководця, стає в його руках знаряддям досягнення честолюбних політичних цілей, сприяє встановленню диктатури.

Необхідність вийти з гострої політичної кризи, викликаної надзвичайним загостренням класової боротьби, непристосова-ність старої державної форми до нових історичних умов і пере-хід до найманої армії були основними причинами падіння по-лісно-республіканського устрою в Римі і встановлення військо-во-диктаторського режиму.

Через короткий проміжок часу після диктатури Сулли владу захоплює перший тріумвірат (Помпей, Красс, Цезар), після нього встановлюється диктатура Цезаря, який у 45 р. до н. е. отримав титул імператора (який до цього давався іноді як наго-рода полководцю). Потім утворюється другий тріумвірат (Антоній, Лепід, Октавіан) з необмеженими повноваженнями «для улаштування держави». Після розпаду тріумвірату і перемоги над Антонієм Октавіан отримує звання імператора і довічні права народного трибуна, а в 27 р. до н. е. повноваження на уп-равління державою і почесний титул августа, який раніше зас-тосовувався як звернення до богів. Ця дата і вважається почат-ком нового періоду історії Римської держави - періоду імперії.

2. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД РИМУ У ПЕРІОД ЗАНЕПАДУ РЕСПУБЛІКИ

Встановлення військово-диктаторського ре-жиму, яке завершило період громадянських війн, стабілізувало ситуацію в Римі, дозволило подолати гостру політичну кризу. Рабовласницький лад досягає кульмінації у своєму розвитку. Закріплюються соціальні зміни, які відбувалися в останні сто-ліття існування республіки, виникають нові класові й соціальні протиріччя.

З розширенням меж Римської держави зростає чисельність вільного населення, в тому числі кількість римських громадян. Цей процес продовжувався і з переходом до імперії - права громадян дедалі частіше надавалися позаіталійським мешкан-цям провінцій завойованих Римом країн. Нарешті, у 212 р. н. е. едиктом імператора Каракалли право громадянства було надане усім вільним мешканцям Римської імперії.

Поряд з цим розвивається соціальна і станова диференціація вільних. З розвитком рабовласницького ладу і розширенням державних кордонів значно зріс і зміцнився клас рабовласни-ків. Остаточно оформився і становий поділ у ньому. Ряди нобі-лів і вершників, які поріділи у період громадянських війн, доповнюються великими рабовласниками з Італії і провінцій - муніципалами і провінційною знаттю, а також і державними чиновниками. Нобілітет перетворюється на сенаторський стан з майновим цензом в 1 млн. сестерцій. Сенатори обіймають ви-щі посади у державному апараті й армії і стають найміцнішою опорою імператорської влади. Стан вершників з майновим цен-зом від 400 тис. до 1 млн. сестерцій перетворився на служивий прошарок, який постачав кадри для імператорської адміністра-ції в Римі і провінціях і командних посад в армії [9, c. 181]. Найзначнішою за кількістю була провінційна знать, яка ще не оформила-ся як стан, але відігравала впливову роль у місцевому управлін-ні.