Паралельно з республіканською магістратурою створюється імператорський чиновницький апарат, на чолі якого стояли ра-да і канцелярія принцепса. До останньої входили кілька ві-домств зі штатом чиновників. Члени ради, яка виконувала до-радчі функції, і начальники відомств призначалися принцепсом із його прибічників. Чиновницькі посади почали отримувати і вільновідпущеники імператора, і навіть його раби. До вищих чиновників, призначуваних із сенаторів та вершників, належа-ли префект Преторія, який командував імператорською гварді-єю, префект міста Рима, який розпоряджався поліцейськими когортами, префект Єгипту, префект, відповідальний за поста-чання продовольством, та ін.

Відбулася реорганізація управління провінціями, які стали частинами Римської держави. Вони були поділені на імператор-ські і сенатські. Перші управлялися призначуваними принцеп-сом легатами, які здійснювали військову і цивільну владу за до-помогою власної ради та канцелярії, другі - призначуваними сенатом проконсулами і пропреторами, які обиралися Із сена-торів за жеребом і перебували у подвійному підпорядкуванні - сенату і принцепса.

Створюваний чиновницький апарат не мав стрункої системи і був, особливо в перші століття імперії, малочисельним. Але порівняно з республіканським він забезпечував більш ефектив-не управління державою з огляду на розвиток централізації та ієрархії чиновництва.

Поділ провінцій на імператорські і сенатські мав іще один важливий наслідок. Доходи із сенатських провінцій надходили до державної казни, якою розпоряджався сенат, доходи ж з ім-ператорських провінцій йшли до казни принцепса - фіск. Ос-кільки до перших належали нечисленні (11 із 45), давно заво-йовані, а отже, розграбовані Римом провінції, казна сенату бу-ла перманентно бідною, а часом і порожньою. Імператорські ж провінції були завойовані порівняно нещодавно і пограбування їх лише починалося, що давало принцепсу величезні доходи, збільшувані надходженнями від імператорських маєтків та ши-роко практикованих проскрипцій. Сенат іноді мусив брати в принцепса гроші у позику.

Поступово влада принцепса поширилася і на сенатські про-вінції, і на III ст. н. е. вони усі стали імператорськими.

Армія. Право командування армією і можливість утримувати її за рахунок не тільки державної, а й власної казни, дозволили принцепсам перетворити її на потужну опору особистої і дер-жавної влади. Більш того, армія перетворюється на впливову по-літичну силу, від якої часом залежала і доля самого принцепса. Якщо за часів республіки єдність політичної влади і військової сили уособлювалася центуріатними зборами військовозобов'яза-них громадян і сенатом, який розпоряджався армією, то тепер ця єдність уособлювалася принцепсом. У Римі виникає єдина військово-бюрократична організація класового панування [3, c. 279].

Після переходу до професійної армії вона перетворюється на корпоративну організацію. Октавіан здійснив її реорганізацію, поділивши на три частини. Привілейоване становище займала преторіанська гвардія. Преторіанці набиралися з римських гро-мадян італійського походження і отримували плату у 3,5 разів більшу, ніж легіонери, служили 16 років і після відставки мали солідне майно, поповнюючи ряди панівного класу. Основну частину армії становили легіонери, які набиралися з громадян римських провінцій. Вони служили 20 років і отримували пла-ту, яка дозволяла після відставки завести невелике рабовлас-ницьке господарство і влитися до складу провінційної знаті. Третю частину армії становили допоміжні війська, що комплек-тувалися з мешканців провінцій, які не мали прав римських громадян. І хоча плата в них була у три рази меншою, ніж у ле-гіонерів, строк служби 25 років, а дисципліна жорсткішою і по-карання суворішими, служба у допоміжних військах все ж при-ваблювала можливістю отримати римське громадянство, а для неімущих - накопичити деякі кошти. Після едикту Каракалли, який дав римське громадянство усім вільним жителям імперії, соціальні розбіжності між легіонними і допоміжними частина-ми зникають, зростає корпоративний дух армії, що іще більше посилює її політичну роль.

Домінат. Вже в період принципату рабовласницький лад у Римі починає занепадати, а в II-III ст. н. е. назріває його криза. Економічна система, заснована на рабовласницьких формах експлуатації і залежності, не тільки припиняє розви-ватися, а й починає деградувати. До III ст. стають дедалі час-тішими і ширшими повстання рабів, які були майже невідомі початковому періоду принципату. До повсталих рабів приєд-нуються колони і вільна біднота. Становище ускладнюється внаслідок визвольного руху підкорених Римом народів. Від загарбницьких війн Рим починає переходити до оборонних. Різко загострюється боротьба за владу між ворожими угрупо-ваннями панівного класу. Після правління династії Северів (199-235 pp.) настає піввікова епоха «солдатських імперато-рів», які приводилися до влади армією і правили по півроку, щонайбільше - п'ять років. Більшість з них були вбиті змов-никами.

Принципат придушив дух громадянськості у римлян, рес-публіканські традиції відійшли тепер у далеке минуле, останній оплот республіканських установ - сенат - остаточно був під-порядкований принцепсу [11, c. 184]. З кінця III ст. починається новий етап історії імперії - домінат, етап, на якому Рим перетворив-ся на монархічну державу з необмеженою владою імператора.

Остаточний перехід до домінату датується 284 р. - приходом до влади Діоклетіана. Титули імператора - август і володар (до-мінус) - підкреслювали необмежений характер його влади. Як правило, імператори обоготворялися, а деякі з них після смер-ті оголошувалися богами зі своїми релігійними культами. Насе-лення імперії перетворилося з громадян держави на підданих імператора.

Особиста рада принцепса, що існувала при принципаті, пе-ретворюється на державну раду - консисторіум. Складається апарат чиновників, поділених на ранги з визначеною ієрархією і правилами підвищення на посаді. З відокремленням цивільної влади від військової з'являються цивільні і військові чиновни-ки. Окремо стоїть третя група чиновників - придворні,