практичний розум, або вільна воля людей; людина стає моральною особистістю, якщо піднявся до розуміння своєї відповідальності перед людством у цілому; у своїй поведінці особистість повинна керуватися вимогами категоричного імперативу, що зводиться до такому: “дій так, щоб ти завжди ставився до людства й у своїй особі; і в особі всякого іншого так само, як до цілі, і ніколи не відносився б до нього тільки як до засобу” і “роби так, щоб максимум твого вчинку міг стати загальним законом”; правом, заснованим на моральному законі, повинні бути визначені границі поводження людей з метою, щоб вільне волевиявлення однієї особи не суперечило свободі інших; право покликане забезпечити зовнішньо благопристойні, цивілізовані відношення між людьми; держава - це з’єднання множини людей, підпорядкованих правовим законам. Або “держава в ідеї, така, якою вона повинна бути” зобов’язана створитися “із чистими принципами права”; держава покликана гарантувати правопорядок і будуватися на засадах суверенітету.
Державно-правові погляди Монтеск’є зводяться до того, що форми правління, форми державного устрою визначають собою дух законів і утримання законодавства; основується на тому, що принцип демократії - це любов до загального блага; виходять із того, що до “правильної” форми держави відноситься демократія, при якій верховна влада належить усій масі народу і головні закони тут визначають порядок подачі голосів, за допомогою яких виражається воля народу, склад і спосіб діяльності зборів; проповідують любов до батьківщини, повагу до закону, підтримку порядків, що існують, рівність і помірність станів, охорону сімейного надбання. Теоретична конструкція правової держави, що склалася в політико-правовій доктрині ХVШ-ХХ ст., включає поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, верховенство правового закону, взаємну відповідальність особистості і держави, домінування загально дозволеного типу правового регулювання відповідно з юридичним принципом “дозволено усе, що не заборонено законом”, установлення реальних гарантій прав і свобод особи.
Багато ключових понять минулого повторюються на новому витку історичного розвитку. Ще декілька років тому словосполучення “правова держава” звично асоціювалася з тими розділами університетського курсу, де критикувалися різноманітні модифікації західних доктрин з аналогічною назвою і оголошувалась “соціалістична правова держава”. Викликає сумнів наукова осмисленість самого словосполучення “соціалістична правова держава”. Прикметник “соціалістичний” вказує на пануючу форму власності і на визначену ідеологію. Тим часом, ідея правової держави невіддільна від світогляду, що виключає цю ідеологію. Більш того, ідея правової держави вже розуміє антисоціалістичність, тобто приватну власність у якості первинної і вихідної. У нашій державі робиться спроба не тільки відродити ідею правову державу, але і перетворити її в життя. Безумовно, цей шлях буде довгим, складним і суперечливим.
Для того, щоб зрозуміти глибинну суть правової держави, недостатньо обмежитися набором хоча і важливих, але усе ж зовнішніх характеристик (зв’язаність держави правом, поділ влади, наявність конституції), визначеною системою принципів, інститутів і норм. Суть правової держави не в законопослушності, так само як і не в великій кількості законодавчих актів, - і те й інше є ознаки не правової, а поліцейської держави. Суть правової держави - саме в характері законів, їхній відповідності правовій природі речей, спрямованості на забезпечення суверенітету особистості. Ще Гегель підкреслював, що гарні закони ведуть до процвітання держави, а вільна власність є головна умова блиску його.
У найбільше розвитому буржуазно-демократичному виді концепція правової держави є соціальною цінністю всього людства, вдалим сполученням загальнолюдських і класових інтересів. У основі правової держави, по-перше, повинна лежати правова економіка, а не командно -казармена, приречена на деградацію через відсутність внутрішніх стимулів до праці. А, по-друге, основою правового устрою служить розвите громадське товариство. Цивільне товариство - система економічних, духовних, культурних, моральних, релігійних і інших відношень індивідів, вільно й добровільно об’єднавшись в спілки, корпорації для задоволення своїх духовних і матеріальних потреб і інтересів. Воно будується на принципі самоуправління, захищена традиціями, звичаями, моральними нормами і правом втручання держави. Держава - лише форма цивільного товариства. У анти правовій (тоталітарній, моно власній) державі особистість, товариство і народ протипоставлені державі як політичному апарату влади, відчужені від нього. Там немає громадян, є піддані. Цивільне суспільство припускає наявність численних незалежних спілок, інститутів і організацій, що служать бар’єром проти монополізму і зазіхань державних органів.
Розгортання всього комплексу інститутів держави в демократичному товаристві усуває домінування політичної влади, усуває або різко обмежує прояви її негативних сторін. Серед великого комплексу інститутів, характерних для розвинутої держави в умовах демократії, необхідно зазначити, зокрема, на такі: мандат народу на здійснення влади, насамперед шляхом формування представницьких органів, що виконують законодавчі і контрольні функції; наявність муніципального самоврядування; підпорядкованість усіх підрозділів влади закону; незалежне і сильне правосуддя; наявність державної влади в окремих блоках, включи виконавчу владу.
У основі правової економіки лежить принцип “від кожного по можливостях - кожному по праці. Це соціально-правовий масштаб міри регулювання праці і споживання. Щоб відновити правові принципи в економіці, варто відродити ряд свобод:
відчинити простір усім видам власності;
замінити адміністративні накази договорами, заснованими на рівності сторін,
зробити чільний принцип “дозволено все, що не заборонено”,
забезпечити еквівалентний характер обміну,
утвердити рівноправність і сумлінність у виборі партнера,
не обмежувати ініціативу і підприємливість
Правова економіка і цивільне товариство - перехід від розподільного товариства до ринкового - це глибинні передумови формування правової держави.
Правова держава - це держава, що обслуговує потреби цивільного товариства і правової економіки, призначення якої - забезпечити свободу і добробут. Вона підконтрольна цивільному товариству і будується на еквівалентності благ, які міняються, на фактичному співвідношенні суспільного попиту