Реферат - Демократичний вимір конституційної реформи в Україні: обумовленість і необхідність
19

суспільства, плюралізму думок, поглядів, точок зору тощо головним орієнтиром у процесі формування сучасного демократичного правового світогляду має бути конституційно-правовий розвиток країни, підґрунтям якого повинні бути ідеї, принципи і норми чинної Конституції. І хоча чинні конституційні норми, як певні соціальні цінності, фактично лише закріплюють, проте, на жаль, нині не гарантують демократичний рух країни, надбанням якого вони, по суті, стали, все ж Конституція України є єдиним у суспільстві офіційним інтегруючим політико-юридичним чинником, що має застосовуватися одним з основних формалізованих критеріїв оцінки всіх перетворень, які здійснюються в країні, на предмет їх демократичності. Це, безумовно, не означає непохитності її юридичних приписів, коли останні унеможливлюють розкриття всього потенціалу народовладдя, яке за умов радянської влади оформлювалося у конструкцію, що слугувала підміні влади народу владою державного бюрократичного апарату[13]. За цих умов особливістю Основного Закону радянського типу була його функціональна переобтя-женість[14], що робила його не стільки політико-юридичним документом, зокрема законом прямої дії, скільки ідеолого-політичним.
Нині в українському суспільстві формується думка, що, з одного боку, демократичний потенціал чинного Основного Закону не спрацьовує в повному обсязі, цей Закон є неефективним, а з іншого, — що потенціал чинної Конституції України далеко не вичерпаний. Йдеться не тільки про те, що фактично на сьогодні не виконані в повному обсязі конституційні законодавчі завдання, а й про те, що чинна Конституція України в суспільній свідомості ще не сприймається в повній мірі документом, який має особливу соціальну цінність як для окремої людини, так і для державно упорядкованого суспільства в цілому[15].
Ефективність Конституції України — це, по суті, проблема дієвості її норм, спрямованих на регулювання передусім існуючої системи суспільних відносин, які характеризуються нині ознаками незавершеності трансформаційного періоду руху нашого суспільства, його соціальної структурованості. Існуючі суспільні відносини, серед них конституційно-правові, не тільки обумовлюють необхідність і зміст конституційно-правових норм, зокрема, базових принципів моделі державного устрою і його функціонування, а й так чи інакше впливають на їх втілення в суспільне життя. Можна зазначити, що наскільки адекватно конституційно-правові норми відображають суспільну реальність, в тому числі рівень розвитку держави і чинного права, настільки вони й ефективні. Звідси — наскільки сутність та зміст конституційних норм та практика реалізації останніх відповідатимуть об'єктивним потребам демократичного розвитку України, зокрема її політичної і правової систем, настільки визначатиметься стан і перспективи ефективності розвитку вітчизняного конституційного ладу, зокрема конституційної правотворчості в країні у різних її сферах. І тут аргумент: «Новообраний Президент — нова політична система» [16], по суті, похідний від відомого принципу «Stat pro ratio — voluntas» (лат. «Замість розумної підстави — воля»), автоматично не спрацьовує в доведенні необхідності в Україні парламентсько-президентської форми правління. Своїм підґрунтям він має скоріше ірраціональні чинники, основані на людських почуттях (проте це ще не доводить, що вони хибні), ніж раціональні, обумовлені реальними фактами (що, до речі, теж не завжди є запорукою істинності, оскільки факти завжди сприймаються суб'єктивно). Але поки що для людства раціональне становить основу наукового.
Сутність конституційної реформи в Україні і необхідність її наукового забезпечення. Все більш суспільне усвідомленим стає розуміння, що без конституційних змін, конституційної реформи, підґрунтям якої обов'язково має бути мораль і право і яка у часі повинна мати поетапний характер, неможливе досягнення узгодженої ефективної, відповідальної діяльності, зокрема, Верховної Ради України, Президента України, Уряду та органів судової влади як складових елементів керуючої підсистеми українського державно-організованого суспільства. А без зазначеної якості цієї діяльності й годі думати про можливість досягнення цілості, сталого динамічного розвитку українського суспільства, його всебічної демократизації, розвитку людини.
Звідси — конституційна реформа в Україні має бути спрямованою насамперед на зміну тих норм Основного Закону, які суперечать потребам демократичного, правового прогресу суспільства, зокрема тих, що знижують ефективність діяльності органів державної влади.
Тобто метою конституційної реформи в Україні має бути забезпечення дієвості практичної реалізації норм Основного Закону в процесі регулювання суспільних відносин з врахуванням їх динаміки, рухливості без знищення демократичного духу як змісту чинної Конституції України, так і основ існуючого державного устрою. Дана реформа вимагає передусім конституційного визначення і закріплення головних принципів і механізмів майбутньої структури та функціонування українського державно упорядкованого суспільства, зокрема, його економічної, політичної, правової тощо систем, органів державної влади, органів місцевого самоврядування з метою всебічної демократизації суспільства як передумови його розвитку, матеріального добробуту і духовного зростання його людей.
Вирішення проблеми досягнення ефективності конституційної реформи в Україні, нерозривно пов'язаної з удосконаленням, зокрема, державної форми правління, вимагає постійного наукового аналізу як безпосередніх конституційно-правових зв'язків української держави з громадянським суспільством, розвиненість яких є передумовою сучасної демократизації^ 17], так і відносин побудови і функціонування самої держави. Причому науковий аналіз, як слушно зазначає академік РАН М.Моісєєв, повинен допомогти не стільки побачити окремі деталі, скільки помітити тенденції суспільного, зокрема конституційно-правового, розвитку суспільства, передбачити джерела національної загрози, рекомендувати політикам і людям, які приймають державні рішення, насамперед чого не треба робити (тобто сформулювати «систему табу»), застерегти людей від невиправданих ілюзій. Не менш важливим, наголошує учений, є передбачення можливих підпор, тобто звернення уваги на можливі ресурси людської активності[18]. Результатом зазначеного наукового аналізу має стати не стільки однозначна пропозиція суспільного руху (хоча це іноді і буває необхідним), скільки висловлювання своїх міркувань про можливі припустимі його варіанти.
Однією з актуальних проблем вітчизняної юридичної науки, зокрема, теорії вітчизняного конституційного права і

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6