Нові відкриття 

Нові віяння у польській політиці стосовно України з’явилися з обранням у 1995 році Александра Квасьнєвського Президентом Республіки Польща. На практиці цей вибір означав перехід від етапу політичних заяв до спільних дій обох країн у політичний та економічній сферах. Уже першу зустріч у січні 1996 року Александр Квасьнєвский й Леонід Кучма використали не тільки для того, щоб офіційно наголосити на важливості польсько-українських взаємин, вони також доклали зусиль, аби розширити сферу співпраці, домовилися про особисті контакти й активізацію діяльності Консультаційного Комітету Президентів Польщі й України.

Розвиток польсько-українських відносин — у тому числі й регулярні польсько-українські зустрічі на рівні президентів — сприяє створенню позитивного образу наших країн і всього регіону, що, без сумніву, стало для Північноатлантичного альянсу одним з аргументів на користь Польщі, коли вирішувалося питання про її долучення до членів альянсу. Заходи на підтримку нашою державою України на міжнародній арені не залишаються без відповіді. Голос України за прийняття Польщі до Північноатлантичного альянсу був почутий у Брюсселі. Польща зі свого боку закликала до чутливості й відкритості при розгляді українсько-польських відносин. Її членство в альянсі розпочалося з участі в урочистому засіданні комісії Україна—НАТО.

Обмін досвідом з питань європейської інтеграції, що триває між Варшавою і Києвом, допомагає країнам визначити своє місцє в об’єднаній Європі і вказує напрям необхідних для пристосування до вимог Європейського Союзу дій. Як приклад цієї сторони стратегічного партнерства можна згадати скликання польсько-української Європейської конференції як форуму для обміну досвідом щодо європейської інтеграції.

Численні зустрічі президентів Польщі і України викликані не лише необхідністю координації зовнішньої політики обох держав, вони створюють сприятливий клімат для великих економічних проектів, особливо — транспортних. Тематика і характер зустрічей президентів Польщі і України — а кожна зустріч мала свій окремий контекст — дозволяють прослідкувати розвиток певного бачення польсько-українських стосунків і його втілення в життя. Як правило, у візитах президента Квасьнєвського в Україну беруть участь польські підприємці, зацікавлені у співпраці з українськими партнерами. Польські та українські бізнесмени є постійними учасниками форумів бізнесу під патронатом президентів обох країн.

Невід’ємним елементом сприяння президентів розвитку польсько-українських взаємин є діяльність Консультаційного комітету президентів Польщі й України. За вісім років його функціонування проведено дванадцять засідань, на яких обговорювалися ключові питання політики безпеки, економіки і культури. Комітет активізує діяльність органів самоврядування Польщі й України, виступає за співробітництво мас-медій та підтримує діалог щодо збереження національних пам’ятних місць та спільної культурної спадщини. 

Здобутки польсько-українських взаємин за десять років 

Особливим досягненням у другій половині 90-х років стало збагачення польсько-українського діалогу проблематикою міжлюдських зв’язків. Спільна Декларація президентів Республіки Польщі і України про порозуміння і єднання від 21 травня 1997 року містила запис про те, що «замовчування або одностороннє висвітлення ... фактів (спільної польсько-української історії) не загоїть болю скривджених та їхніх близьких, не сприятиме поглибленню взаєморозуміння між нашими народами. Шлях до справжньої дружби лежить передусім через правду і взаєморозуміння. Визнаємо, що жодна мета не може бути виправданням злочину, насильства і застосування принципу колективної відповідальності».

Декларація про примирення не залишилася звичайною формальністю. Її засади втілюються в життя. У процесі побудови польсько-українських взаємин без стереотипів важливу роль відіграють середовища, які формують громадську думку, кола науковців і представники самоврядування. Прикладом їх діяльності є унікальний документальний фільм «Трудне братерство», присвячений співпраці Пілсудського і Петлюри.

Діалог про спільну, часто болісну історію набув форми регулярних зустрічей польських і українських істориків у рамках міжнародних історичних семінарів «Польсько-українські стосунки у 1918—1947 рр.», організованих спільно Світовим союзом солдатів Армії Крайової та Союзом українців у Польщі. А почалися вони 1994 року з ініціативи Центру Карта.

Прогрес відчутний також у створенні та відбудові пам’ятних місць і поховань осіб, внаслідок воєн і політичних репресій вбитих або закатованих як на території Республіки Польщі, так і на території України. Президенти обох держав відкрили 23 травня 1998 року пам’ятник в’язням табору в Явожно у Польщі, а 26 червня 1998 року спільно вмурували документ про урочисте закладення польсько-українського цвинтаря жертв тоталітаризму в Харкові, П’ятихатках. Увічнена пам’ять солдатів і офіцерів армії Симона Петлюри, похованих на цвинтарі в місті Каліш-Щипьорні, солдатів Галицької армії, похованих на Раковецькому цвинтарі, а також українців, які воювали за Вільну Україну під час Другої світової війни на території Пікуліце, Корні і Мороховської Завадовки. Відкриті пам’ятні дошки на честь С.Петлюри в місті Тарнові, а у Варшаві закладено наріжний камінь на місці майбутнього пам’ятника великому українському поетові Тарасу Шевченку. Незважаючи на деякі суперечності, завершуються роботи з відновлення Цвинтаря Орлят у Львові.

Трагічні сторінки історії польсько-українських стосунків під час Другої світової війни перестали бути предметом табу і білою плямою. Наукові дослідження розбивають стереотипи про «польських панів і українських гайдамаків», відкривають багатство спільної культурної спадщини.

З другого боку, наївно було б стверджувати, що нам удалося цілком розрахуватися зі спільним минулим — завдання з’ясувати подробиці і віддати достойну шану жертвам «кривавих ночей на Волині», жертвам примусового переселення в рамках акції «Вісла» все ще стоїть перед нами.

Та можна стверджувати, що через десять років пошуку шляхів примирення, поляки і українці ставляться один до одного з більшим розумінням і відкритістю. Це вже не тільки усвідомлення спільних інтересів елітними колами, нині це — зростаюча взаємна довіра польських і українських підприємців, урядовців усіх рівнів, істориків, звичайних людей. У