9 Мельник-Антонович К. До видання І тому творів В. Антоновича. – У кн.: Антонович В. Твори. – Том І. – C. XLVІІ; Антонович В. Погляди українофілів. – У зб.: Там само. – С. 238–250.

10 Ющенко Г. Записка П. І. Житецького // Архівна справа. – 1927. – Кн. 4. – С. 13–22 додатку «Червоний архів».

11 Мельник-Антонович К. До видання І тому творів В. Антоновича. – C. XLVІІ. Олександр II дійсно збирався перетворити імперію на конституційну монархію. За дві години до своєї смерті він підписав відповідний указ. Див.: Леонтович В. История либерализма в России. 1762–1914. – Париж, 1980. – С. 322. О. Половцов у 1883–1892 pp. займав посаду державного секретаря Російської імперії. За переконаннями – скоріше консерватор, ніж ліберал, хоча й не толерував політики російщення поляків, українців та інших національних меншин. Свій родовід виводив, між іншим, від білоцерківського полковника Семена Половця, сподвижника Богдана Хмельницького. Один з найзаможніших російських чиновників свого часу. Див.: Зайончковский П. А. А. Половцов (Биографический очерк). – В кн.: Дневник государственного секретаря A. A. Половцова. – Том І. 1883–1886. – М., 1966. – C. 5–18.

12 Листування І. Франка і M. Драгоманова. – К., 1928. – C. 83.

13 Листування Київської старої громади з М. Драгомановим. – С. 111.

14 Драгоманов М. Австро-руські спомини. Частина третя й четверта. – Львів, 1890. – С. 258.

15 Грушевський М. Пам’яти Олександра Кониського // Записки НТШ. – Т. ХХХІХ. – Львів, 1901. – С. 3.

16 Листування Київської старої громади з М. Драгомановим. – С. 61–62. Вільям Беренштам – єврей-вихрест, родом з Прибалтики. Близько 1876–1878 рр. відав фінансовими справами «Старої Громади», наприкінці 70-х через активну участь в українофільському русі влада змусила його покинути Київ. Осів у Санкт-Петербурзі, де відігравав помітну роль у житті місцевої «громади» (див.: там само. – С. 342).

17 Там само. – C. 241. Від надій на Закарпатську Україну М. Драгоманову довелося відмовитися. Як писав він киянам у лютому 1887 р., «народовці так і не змогли придбати там жодного прихильника й де, як я допевнивсь двохкратним побитом там, й не можна нічого придбати з тісно українофільського становища» (там само. – С. 307).

18 Про цю поїздку див.: Мельник-Антонович К. До видання І тому творів В. Антоновича. – C. XLIII–XLVI; Антонович В. Щоденні нотатки закордонної подорожі 1880 р. – У кн.: Антонович В. Твори. – Т. 1. – С. 285–301.

19 Дорошенко Д. Володимир Антонович. Його життя й наукова та громадська діяльність. – Прага, 1942. – С. 75–76.

20 Возняк М. Журнальні плани Франка в pp. 1884–1886 // Україна. – 1927. – Кн. 3. – С. 17–88; його ж. Тринадцять листів Ів. Франка до Ол. Кониського // Життя й революція. – 1927. – № 4. – С. 84–98; № 5. – С. 233–242; його ж. Ів. Белей і Ол. Кониський. До зв’язків Галичини з Наддніпрянщиною в 80 pp. ХІХ в. – Львів, 1928; його ж. Драгоманов у відновленій «Правді». З додатком його листів до Ол. Кониського й Ол. Барвінського та й останнього до нього. – У зб.: За сто літ. – 1930. – Кн. 5. – С. 229–329.

21 Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. – Том IV. (1882–1885). – Чернівці, 1911. – С. 431.

22 Листування Київської старої громади з М. Драгомановим. – С. 29.

23 Мельник-Антонович К. До видання І тoмy творів В. Антоновича. – C. XLI. Антон Мєжинський – видатний польський філолог, у 1878–1881рр. – декан історико-філологічного факультету у Варшаві (див.: Polski slownik biograficzny. – Tom XXI/1. – Zeszyt 88. – C. 27–28); Адольф Павінський – видатний історик, професор Варшавського університету з 1871 р., з 1875 р. – директор Варшавського архіву. Близький співробітник О. Яблоновського у науковій і видавничій діяльності (див.: там само. – T. XXV/2. – Zeszyt 105. – C. 407–412). Ґотфрид Оссовський – видатний польський археолог, геолог, палеонтолог. Студії розпочав у Київському університеті – в час, коли там навчався й В. Антонович. Був членом польських патріотичних гуртків, за що йому загрожували репресії. Щоб уникнути їх, подався до війська. У 1862–1866 рр. працював у Волинському статистичному комітеті, зібрав багатий матеріал в галузі статистики Волині. Автор оперет українською мовою. З 1874 р. – у Торуні, з 1879 р. – у Кракові, де заклав антропологічний музей (див.: там само. – T. XXIV/3. – Zeszyt 102. – С. 436–438). Про О. Яблоновського див.: Киян О. Олександр Яблоновський як дослідник історії України // УІЖ. – 1994. – № 4. – C. 61–74.

24 Центральний державний історичний архів України у Києві (далі – ЦДІАУК). – Ф. 832. – Оп. 1. – Спр. 118. – Арк. 1–2. Це чернетки вступу К. Мельник-Антонович до І тому творів В. Антоновича. Чимало вміщеної у них інформації до публікації не потрапило.

25 Мельник-Антонович К. До видання І тому творів В. Антоновича. – C. XLI. Авторка називає також інших поляків – колег В. Антоновича, проте ці особи не могли мати вагомого впливу на хід угодових контактів і з цих міркувань у даній статті про них не йдеться. 26 Центральний державний історичний архів України у Львові. – Ф. 382. – Оп. 1. – Спр. 35. – Арк.