Сказане не дає пiдстав для провiщення безтурботного iснування України у близькому майбутньому. Україна, вiрогiдно, зiткнеться з обставинами, якi ще бiльше обмежать можливості уряду. Криза поглиблюється у той час, коли українському режимовi потрiбне друге дихання, щоб створити базові правовi та економiчнi структури для забезпечення незалежностi. Однак не треба вважати, що такi обставини невiдворотно призведуть до зникнення Української держави. Можливо, неоднорiднiсть України та зважений пiдхiд уряду до громадянства й прав меншин становить собою також джерело сили, надто ж тоді, коли крайнi нацiоналiсти у всiй Європi проголошують неприроднiсть багатонацiональних держав та демократичних iнституцiй, що їх забезпечують.

§6. Роздрiбненiсть, але не «аншлюс»

I все-таки ми маємо серйозно поставитися до загрози розпаду України. Ця загроза змушує ще раз пiдкреслити важливiсть iснування стабiльної України. Дехто у Москвi й на Заходi вважає, що цей розпад неминучий. Один аналiтик, коментуючи такий пiдхiд, зазначив: «Росiї досить лише розкрити обiйми, і Україна може миттєво iнтеґруватися знову з Росiєю» 32. Такий «сценарiй аншлюсу» не враховує справжньої цiни дестабiлiзацiї у разі краху центрального уряду в Києвi.

Тверезiшi голоси у Росiї та iнших країнах вказують на витрати й проблеми, якi тягне за собою колапс України. «Аншлюс» вимагав би великомасштабної вiйськової операцiї з пiдтримання або вiдновлення порядку, до чого росiйськi вiйськовi поки що не готові. Hавiть обмежена операцiя, спрямована лише на ядернi та iншi ключовi об’єкти, вимагала б сил, якi Росiя сьогоднi видiлити не в змозi. Такий сценарiй передбачає підтримку або хоч би пасивнiсть мiсцевого населення, а це навряд чи буде можливим на всiх теренах України. Головне для Росiї полягає у тому, що втручання у справи України за будь-якого сценарiю вимагало б узяти на себе економiчну вiдповiдальність за країну розмiром з Францiю зi зруйнованим господарством. Економiчнi та полiтичнi реформи у самiй Росiї не витримали б такого тягаря. Все це змушує зробити висновок, що «дезiнтеґрацiя України... Росiї нiякого зиску не дає» 33. Так само це вкрай небажано й для країн як Західної, так і Центрально-Східної Європи і з геополітичного погляду, і з міркувань політичної та економічної стабільності.

Кращий спосiб усвiдомити цiну незалежностi України — це уявити її розпад. Але вирiшення українського питання на користь незалежностi Києва не вичерпує всiєї проблеми. Воно лише сприяє консолiдацiї антиiмперських сил у країнах колишнього СРСР і реформаторських зусиль у самiй Росiї. За такого вирiшення створюється геополітичний простір нацiональних держав, де Росiя так само вiдiграє значну роль, але вона вже не є тiєю державою, яку Генрi Кiсiнджер схарактеризував як «або надто слабку, або надто сильну для миру в Європi» 34. Цi нацiональнi держави деякий час будуть слабкими, сприйнятливими до дезiнтеґрацiйних та конфлiктотворчих процесiв зсередини та ззовнi. Такі властивості породжують свої проблеми, ними Заходу доведеться займатися. Щоби їх вирiшувати, спершу потрiбно їх збагнути.

Теперiшнiм державним дiячам слід спробувати зрозумiти нову ситуацію й дiяти згiдно з нею таким чином, щоб стабiльнiсть стала реальнiшою. Головним чинником цієї стабільності буде змiцнення Росiї й України як демократичних держав та налагоджування стабiльних вiдносин мiж ними.

Зрештою, полiтики Заходу мають скористатися з можливостей, що сприяють досягненню головної мети — стабiльностi в реґіоні. Вiдносно невелика мiра насильства вслiд за розпадом СРСР свiдчить про наявнiсть таких можливостей та про непоганi шанси на успiх. Але цi шанси можуть виявитися недовготривалими, бо такою є сутнiсть перiодiв передиху.