Зрозуміло, що внутрішні проблеми України невіддільні від такого зовнішнього чинника, як відносини з Росією. Тривають дискусії щодо того, чи мають українці знову зближатися з Росією, утворюючи щось на зразок євразійської спільноти, чи, навпаки, рухатися в протилежному напрямкові та шукати зближення з іншою традиційно не менш важливою для них державою — Польщею, і через неї — з Європою в цілому. Відносини з Україною також залишаються надзвичайно важливими і для Росії. Цікавим початком спільних досліджень історії та сучасних проблем взаємин Росії та України можна вважати збірку статей російських та українських дослідників «Україна й Росія: суспільства й держави» 42.

Незалежні Україна й Росія намагаються визначитися зі своїм майбутнім, відкидаючи кожна у свій спосіб радянське минуле. Незалежна Білорусь рухається у протилежному напрямку — президент Лукашенко є відвертим прихильником нової радянської держави. Лукашенко зовсім не прагне перетворювати Білорусь на провінцію Росії з губернатором у Мінську: він хоче, щоб Росія, Білорусь та інші утворили якусь більшу спільноту. Його неорадянські настанови зустрічають опір білоруського національного руху, який прагне перетворити Білорусь, як незалежну демократичну республіку, на частину Європи. Отже, в Білорусі змагаються не стільки дві концепції білоруської національної державності, скільки дві національних ідентичності — одна білоруська, друга — «радянська». Остання, хоч і сповідує російськомовність, явно не належить до російського націоналізму. Яка з них переможе — залежить не лише від поведінки населення цієї країни, а й значною мірою від зовнішніх чинників.