Іншою культурницькою ініціативою, яка наголошує на своїй автономності від держави, став «Российский энциклопедический культурный центр». Ідея полягає у створенні російської енциклопедії, яка б охоплювала всі аспекти саме російської історії, культури, цивілізації і не була б універсальним виданням зразка «Великої радянської енциклопедії» чи подібних багатотомних енциклопедій інших республік. Автори ідеї підкреслюють свою незалежність від держави 32.

Джон Данлоп пише про дві інші ініціативи в культурницькій сфері. Обидві заслуговують на увагу завдяки політичному (щоб не сказати, імперському) підтекстові. Назва першої — «Фонд славянской письменности и славянских культур», до його складу входять діячі, яких Данлоп називає «консервативними російськими націоналістами». На його думку, «Фонд...» є «панславістським за своєю орієнтацією» 33. Данлоп зауважує, що серед 80 організацій-членів фонду є Спілка письменників РРФСР, спілки письменників України та Білорусії, академії наук цих республік та численні російські і загальносоюзні організації. Він стверджує, шо «де-факто метою цієї нової організації є зміцнення зв’язків між росіянами, українцями та білорусами». Інтерес фонду до слов’янських (православних) націй інших країн є другорядним.

Данлоп наводить таку цитату з виступу Дмитрія Балашова «відомого російського націоналістичного письменника»: «Питанням дня ... є таке: чи буде збережено «надетнічну» державу, створену росіянами». Буде дуже прикро, стверджує Балашов, «якщо чудо російської державності згине в «хаосі». На основі таких і подібних висловлювань Данлоп робить таке узагальнення: «Консервативні російські націоналісти занепокоєні перспективою політичного розпаду радянської імперії. Вони намагаються зцементувати східнослов’янське ядро СРСР» 34.

Інша організація, на яку звернув увагу Данлоп, — «Ассоциация российских художников», також створена на початку 1989 р. Головною метою асоціації, за Данлопом, є «боротьба проти сепаратистських націоналістичних тенденцій меншин, які загрожують єдності Радянського Союзу». Данлоп підтверджує свій висновок цитатою з такої декларації:

«Колись могутній союз народів Росії, що виник на ідеї непорушної єдності, переживає важкий період, коли під прикриттям демагогічних гасел націоналістичні угруповання намагаються зруйнувати єдність народів». 

Нещодавно комерційний директор асоціації Борис Царьов заявив, що його організація підтримує вільний розвиток усіх народів, але першочерговим об’єктом її турботи є російська культура. Асоціація рішуче відстоює єдність СРСР, який є результатом історичного розвитку, утворюючи «братство» народів, об’єднаних в єдиній державі. Царьов застерігав неросійські народи проти якихось неназваних елементів, що прагнуть зруйнувати СРСР та запанувати «над усіма націями» 36.

Навесні 1989 р. виникло ще дві російські націоналістичні організації. 16 — 17 березня у Москві утворився «Союз духовного возрождения Отечества». За інформацією «Московского литератора», на установчих зборах були присутні щонайменше 200 делегатів від «патріотичних організацій» Москви, Ленінграда, Поволжя, Уралу, Сибіру, України, Казахстану та Білорусії, представники російської православної церкви. Серед «засновників» організації названі видавництво «Советская Россия», Ленінська бібліотека, вчена рада з проблем російської літератури Академії наук СРСР, колгосп з Чувашії та «вісім регіональних патріотичних об’єднань Уралу та Сибіру» 37.

Через тиждень після оголошення про утворення організації її президент М. Антонов дав публічні пояснення щодо завдань «Союзу...» Вихід країни з сучасної кризи можливий «лише за умови морального відродження кожної нації нашої великої Батьківщини». Членами «Союзу...» можуть стати лише ті патріотичні організації, які своїми справами довели, Що вони підтримують соціалізм, незалежність країни та перебудову, очолювану партією. Маніфест «Союзу...», надрукований поряд зі статтею Антонова, був адресований «Нашим соотечественникам, братьям и сестрам россиянам, всем народам, расцветающим в Отечестве» 38.

Програмні документи «Союзу...» та стаття Антонова дають підстави вважати цю організацію відверто націоналістичним, антизахідним та антиліберальним утворенням, яке водночас використовує комуністичні та російські націоналістичні гасла. «Союз...» можна було б охарактеризувати як націонал-соціалістичну організацію, для якої «Отечество» — це багатонаціональна країна, де провідну роль відіграють росіяни. Знов-таки у березні 1989 p., і також у Москві, нібито на додаток до «Союзу...» і багатьма з його засновників було створено ще одну організацію — «Московское русское патриотическое общество «Отечество». Московське товариство побудоване за суто етнічним принципом, про що свідчить прикметник «русское» (йдеться про етнічні, особисті ознаки) замість «российское» (територіальний принцип, який включає не лише етнічних «русских», а й усіх громадян Російської Федерації). У програмі Товариства містяться вимоги створення російського телебачення (тобто телебачення РРФСР), російської Академії наук та деяких інших установ. Наголошується на «військово-патріотичному вихованні», до керівництва організації входить щонайменше один офіцер 39. Наголошення на етнічному принципі членства відрізняє Товариство від «Союзу духовного відродження Батьківщини», який зацікавлений у поширенні впливу на всю територію Радянського Союзу.

Цей короткий і очевидно побіжний огляд свідчить про піднесення націоналістичних почуттів та настроїв, і водночас є ілюстрацією того, наскільки важко зрозуміти, якою саме росіяни уявляють собі Росію та її майбутнє. Погляди та позиції, про які ми згадали, багато в чому збігаються з поглядами «охоронців імперії», хоч останні й вважають за краще називати себе радянськими, а не росіянами (часом не помічаючи тотожності цих понять). Деякі інші підходи більш чітко окреслюють саме російську орієнтацію, замкнені на рРСФР. Однак ті «націокультурники», які підкреслюють важливість православного чинника та особливість зв’язку між росіянами та братами-слов’янами, нібито забувають про те, що Російська Федерація є батьківщиною декількох мусульманських націй, наприклад волзьких татар, які за чисельністю є великою нацією не лише за російськими, а й за загальносоюзними стандартами. Те, що «націокультурники» не беруть до уваги неслов’янські нації Росії та водночас наполягають на спорідненості українців та білорусів з росіянами (дехто навіть твердить, що насправді вони є однією, єдиною нацією), зближує їх радше з «охоронцями імперії», аніж з «будівничими нації».

Росія як демократична національна держава

Третя модель щойно