Можна також припустити, що ці фронти об’єднаються для того, щоб проголосити створення «всесоюзного» фронту замість усеросійського. Якщо таке трапиться, сучасні російські Демократи повторюватимуть більшовиків та своїх демократичних попередників дореволюційної епохи, які до останнього моменту відмовлялися бути лише «великоросами». У цьому відношенні досить показовими є спогади Павла Мілюкова, написані у 1920-ті. Він згадував, як напередодні революції 1917 р. діячі неросійських національних рухів закликали російську інтелігенцію до переосмислення її національної самосвідомості, вважаючи це необхідною умовою для співпраці. Закликаючи росіян перетворитися на «великоросів», тобто усвідомлювати себе як етнічну категорію, а не як групу, що репрезентує всю імперію загалом, неросійські діячі доводили, що така зміна уможливить рівноправність у взаєминах. Визначаючи себе «росіянами» саме в імперському, а не в національному сенсі, російські демократи, на думку неросіян, претендували на верховенство, на роль керівників щодо інших народів. Згодом Мілюков визнав, що російська інтелігенція не могла діяти інакше, оскільки поступки в цій сфері вимагали «ревізії» російської історії 40. Інакше кажучи, це означало заперечення легітимності тієї спадщини російської історії, яка становила для Мілюкова та його колег справжню цінність — імперії.

Чи погодиться російська інтелігенція 1990-х зробити те, на що не спромоглися її попередники 1900-х? Стаття Балахонова, яку ми згадували раніше, гранично ясно обґрунтовує необхідність відмови російської нації від імперських амбіцій, опосередковано даючи відповідь на запитання, відповідь, якої не міг дати Мілюков 41. Якщо пропозиції Балахонова щодо вирішення «російського питання» буде реалізовано, це не тільки стане передумовою вільного розвитку неросійських націй, але, за словами Мілована Джиласа, «позбавить російську націю сучасного (і часто небажаного) імперського тягаря». Мілован Джилас у бесіді з Джорджем Урбаном так узагальнив своє бачення проблеми співвідношення радянсько-імперського з національно-російським: «Ми говоримо про те, що неприродний тиранічний режим природно вичерпав себе, подібно до того, як свого часу бри-

танська та французька імперії, коли прийшов відповідний час, занепали. Російський народ може максимально скористатися моментом. Він може отримати шанс на вільне та заможніше життя і залишатися при цьому, безумовно, великою нацією. Ви знаєте, що комуністична система нав’язувала росіянам похмуру самозадоволеність, проявами якої ставали ксенофобія, хворобливі прояви національної зверхності, а з іншого боку — сльозливі сповіді у національній неповноцінності. Я цілком переконаний у тому, що менша за розмірами, але впевнена у собі, відкрита демократична російська держава викликатиме у росіян значно менше хворобливих емоцій і перетворить їх на шасливу націю до тієї міри, до якої росіяни здатні бути щасливими. Уявіть собі, що повсюдно відчуватимуть люди вільного світу, коли вони стануть свідками того, як цей останній бастіон несвободи прямує шляхом усіх тираній» 42.

Узагальнимо найважливіші моменти в пропозиціях Балахонова, маючи на увазі, що принаймні деякі з його ідей є предметом зацікавленого обговорення в Демократичному союзі, який може стати першою провідною російською організацією, яка водночас є національно орієнтованою (чи «націоналістичною»), ліберальною, прозахідною та демократичною. Унаслідок складних та глибоких історичних причин російська національна свідомість, вважає Балахонов, міцно пов’язана з імперською ідеєю (яка нерідко ототожнюється з ідеєю авторитарної, централізованої держави). Саме ці глибоко закорінені рудименти історичної свідомості є джерелом найсучасніших проявів «імперської ідеології». Балахонов вважає, що, наприклад, в основі екстремістських настанов товариства «Пам’ять» — імперсько-етатистський світогляд.

Першочерговим завданням російської нації, пише Балахонов, має бути ревізія її національної свідомості. Росіяни мають прийняти демократичні цінності, і якщо вони «добровільно вийдуть зі складу великої імперії під назвою СРСР», це буде лише на їхню користь. Росіяни мають також зрозуміти, що «менша імперія», тобто РРФСР, яка є ядром «більшої імперії», також має розпастися.

Балахонов пропонує створити на місці РРФСР чотири демократичних та суверенних держави з тих територій, де переважають росіяни:

1. Російські історичні землі аж до Уралу з центром в Москві, територія, на якій, власне, й сформувалися великороси та їхня державність.

2. Західний Сибір.

3. Східний Сибір (Балахонов припускає, що може утворитися і єдина сибірська держава).

4. Російський Далекий Схід.

Як вважає Балахонов створення незалежних держав у Сибіру та на Далекому Сході спонукатиме росіян до участі у розвиткові «Тихоокеанської спільноти» у XXI ст., з чого вони матимуть безсумнівні переваги. У будь-якому випадку він упевнений у тому, що відмова від імперії вигідна не лише неросійським народам, а й для самим росіянам. На його думку, деякі росіяни вже зрозуміли можливості такого варіанта: «І в російському Сибіру, і на Далекому Сході вже можна почути голоси, які закликають до економічної, державно-політичної та культурної автономії, до зменшення залежності від надмірної влади центру» 43.

Утім, Балахонов визнає, що його погляди навряд чи знайдуть масову підтримку у найближчому майбутньому. Тому найневідкладнішим завданням він вважає реформування свідомості російського народу, оскільки більшість росіян і надалі перебуває в путах імперської ментальності. «Імперський інстинкт росіян надзвичайно сильний, і до сьогодні ми не уявляємо собі іншої форми існування, аніж сучасна імперія від Бреста до Владивостока». Оскільки самі росіяни століттями не знали іноземного ярма, вони не розуміють, що таке національний гніт, і відповідно не варто чекати від них