1)цьому напряму віддає перевагу адміністрація Клінтона - залишити відкритими двері в НАТО для всіх учасниці програми “Партнерство заради миру”, включаючи Росію.

2)розширення в цілому було б паралельно розширенню ЄС. При цьому Росія і Україна залишились би поза зором Європи у визначенні майбутніх нарисів співтовариства.

3)обмеження прийому невеликою кількістю країн, засноване перш за все на стратегічних та геополітичних інтересах, для збереження єдності НАТО, її ефективності як оборонного союзу.

Виступаючи на початку червня 1996 року в Берліні на засіданні Північноатлантичної Ради, державний секретар США Уорнер Крістофер заявив: “Відтепер НАТО готова виконати своє рішення про прийняття нових членів. Від свого створення в 1949 році, НАТО вже тричі приймала нових членів, але вірогідно, що цей період її історії буде найскладнішим. По суті йдеться про те, чи означатиме розширення Альянсу новий переділ Європи, чи НАТО стане все-таки основою загальноєвропейської системи безпеки”.

У листопаді-грудні 1997 року в американському конгресі пройшли дебати навколо розширення НАТО, які показали, що адміністрація Клінтона розглядає це питання виключно з точки зору вигоди для США. Американці вважають, що враховуючи доведену роками ефективність Альянсу, кошти на його розширення стали би вигідним вкладом у забезпечення безпеки перш за все самих Сполучених Штатів. Деякі аналітики визнають існуючу в світі стурбованість з приводу того, що розширення НАТО може підштовхнути Росію та деякі інші республіки колишнього СРСР до формування Альянсу, який буде протистояти Північноатлантичному Союзу. На думку експертів, можливості формування такого блоку існують, але вони впевнені в тому, що політичні та стратегічні вигоди від процесу розширення НАТО набагато перебільшують цю небезбеку. На противагу спробам США нав’язати свою стратегічну волю Росії, зростає рішучість Росії, Китаю, Франції та багатьох інших країн зменшити американську міць.

Відомо, що майбутній фінансовий тягар буде розподілено нерівномірно. Польща. Чехія, Угорщина та інші потенційні члени НАТО, за розрахунком експертів, повинні будуть виділити на інтеграцію від $10 до $13 млрд. На долю європейців та канадців припаде мінімум - $25 млрд , максимум - $93 млрд.26 Але самі найбільші витрати перепадуть на американців і німців, оскільки вважається, що саме вони виграють більше всього від розширення

НАТО на Схід. Опитування, проведені Інформаційним Агентством США у 1995-1997 роках встановили, що більшість респондентів в країнах, які можуть стати членами НАТО, висловлюються проти цього членства, якщо воно призведе до збільшення військових витрат за рахунок соціальних програм. Враховуючи фінансові труднощі, з якими зіткнулася Західна Європа, висновок В.Штутцме, колишнього старшого плановика німецького уряду, може стати вірним: “Хто ж буде платити? Я вважаю, що платити доведеться Сполученим Штатам”.

НАТО не зможе перетворитися на організацію колективної безпеки, поки вона не прийме у свої лави практично всі держави Європи, а це зробить її майже альтернативною із Організацією по безпеці і співробітництву в Європі. Можливо, адміністрація Клінтона прагне створити дивний гібрид - частково традиційний альянс, частково організацію колективної безпеки. Сьогодні НАТО як політичний клуб із членами першого і другого класу і списком тих, хто може ніколи до нього не попасти.

Як заявив генеральний секретар НАТО Хав’єр Солана: “1997 рік - це рік 50-х роковин плану Маршала. Він знаменує півстолітню історію відмінного від попередніх часів бачення Атлантичної спільноти, яке дало поштовх розвитку віддзеркаленого в НАТО партнерства між Європою і Північною Америкою та уможливило процес європейської інтеграції. Знаменно й те, що саме цього року в липні в рамках НАТО відбудеться Мадридська зустріч у верхах. Цілком вірогідно, що вона зведе воєдино різноманітні напрями адаптаційного процесу, котрий почався на початку десятиріччя. Ця зустріч не лише визначить обриси нової НАТО, але й значною мірою задасть тон для нової Європи - Європи 21 сторіччя”. 27 

27 травня 1997 року в Парижі було підписано Основоположний акт між НАТО і Росією, який створив тверде підгрунтя для постійного пар--т-не-рства між обома сто-ронами, роз-віюючи уявлення про те, що вони приречені бути довічними супе-р-никамиПре-зидент США Білл Клінтон заявив з цього приводу: “Ми сповнені рішучості досягти майбут-нього, в якому європейська безпека не буде грою з нульовим рахунком, де виграш НАТО означає про-граш Росії і сила Росії означає слаб-кість нашого союзу. Це - ста-ре мис-лення; зараз настали нові часи. Усі ра-зом ми має-мо розбуду-вати нову Європу, в якій кожна нація є віль-ною і кожна вільна нація приймає участь в укріпленні миру і стабільності для всіх”28

Газета “Вашингтон пост” писала: “Мадридський самміт пройде під диктовку США”. Треба прийняти до уваги, що дійсно, рішення, що були прийняті у Мадриді, задовольняли США, але в НАТО рішення приймаються не більшістю голосів, а консенсусом. Вага Сполучених Штатів визначалася тим, що їх доля у бюджеті Північноатлантичного Союзу складає 28%, тоді як Франції - 5%. 29 

Важливою віхою в історії Північноатлантичного Союзу є Мадридська зустріч на вищому рівні, що відбулася в липні 1997 року. У Мадриді глави держав і урядів НАТО запросили Польщу, Угорщину та Чеську Республіку розпочати з Альянсом переговори про приєднання з метою їх вступу до НАТО у 1999 році. Вони також підтвердили, що Альянс лишається відкритим для вступу в майбутньому інших країн. З Мадридської зустрічі у верхах НАТО вийшла зміцнілою і з відчуттям переосмисленої мети. Було обговорено багато питань, пов’язаних із новою НАТО, інтенсифіковано консультації з партнерами в рамках Ради Євроатлантичного партнерства (РЄАП), відкрито нову сторінку у взаєминах між НАТО і Росією на основі Основоположного