На початку 1990-х років відбулося розшарування світу на три умовні політекономічні центри замість двох повоєнних таборів, що майже п’ять десятиріч поспіль існували у формі класичного протистояння СРСР-США (відповідно НАТО-Варшавський Договір у військовому відношенні). По розпаді СРСР ситуація корінним чином змінилася. У світі виникла надзвичайно сприятлива ситуація для чергового перерозподіоу сил та зон економічного впливу між державами-китами (хоч такій назві у повній мірі відповідають на данний момент лише США). Так, у економічному відношенні, зараз має протистояти одне одному вже не два геополітичних блоки, а три. Це, відповідно, найпотужніший - США і васальні держави, від них залежні, азійський центр, на чолі з економічно найбільш розвиненими Японією та Кореєю, до якого у боротьбі за світове економічне панування мають теоретично приєднатися поступово всі азійські держави (в тому числі і арабський світ). Нарешті - Об’єднана Європа, яка не бажає бути економічно залежною від США чи будь-кого іншого, утворює геополітичну альтернативу цим двом потужним центрам. Створений декілька десятиріч назад проти однієї чітко визначеної загрози, блок НАТО знаходиться тільки в самому початку шляху історичних перетворень. Принцип колективної оборони залишається основним в його концепції, але тепер до нього прибавились нові цілі та програми. Розроблені програми спільного врегулювання криз, втручання сил НАТО у дії поза межами країн-учасниць, розповсюд-жен-ня стабільності на Схід в рамках програми. “Партнер-ство заради миру” та інше. Були вдосконалені структури управління; війська, які раніше постійно знаходились в Центральній Європі для відведення можли-во-го нападу з боку СРСР, були реорганізо-вані у більш легкі, мобільні та бага-то-на-ціо-нальні підрозділи для реагування на завдання іншого характеру, які виникають у сучасному менш стабільному світі.

У 1990 році стратегічні ядерні сили Сполучених Штатів були скорочені на третину згідно з Договором СНО-1, і скорочені на дві третини згідно Договору СНО-2. Збройні сили США у Європі було скорочено із 300000 до 100000 чоловік.

7 червня 1990 року в Торнбері відбулася чергова сесія Ради НАТО. В 5-6 липня 1990 року в Лондоні відбулася зустріч глав держав-членів НАТО. На зустрічі обговорювалося питання про створення центру по запобіганню конфліктів в рамках СБСЕ, а також було прийнято Декларацію про перетворення у Північноатлантичному Союзі, в якій приводився план дій НАТО після виводу радянських військ із Східної Європи, і втілення в життя договору про звичайні сили, про радикальні зміни структури і стратегії НАТО. В листопаді 1990 року було підписано Договір про звичайні збройні сили в Європі, прийнято Спільну декларацію двадцяти двох членів Організації Варшавського Договору і Північноатлантичного Союзу, а також Парижську хартію для нової Європи. В ході зустрічі керівників 34 країн-учасниць Загальноєвропейської Наради з безпеки і співробітництва було створено унікальну можливість формування принципово нових засад європейської безпеки . У листопаді 1991 року в Римі голови держав і урядів країн-учасниць НАТО узгодили нову стратегічну концепцію Альянсу, що стало важливим кроком на шляху пристосування Північноатлантичного Союзу до нової ситуації у сфері безпеки. У грудні 1993 року відбулося засідання Ради НАТО в Брюсселі. Саме тут міністри іноземних справ поставили питання про практичне розширення Північноатлантичного Союзу шляхом створення системи безпеки для всієї Європи. Також було прийнято декларацію, в якій зазначалось: “Всі наші країни виступають за продовження прямої участі США і Канади в забезпеченні безпеки Європи”. 10-11 січня 1994 року в Брюсселі відбулася чергова зустріч глав держав-членів НАТО. Центральне питання про ратифікацію програми “Партнерство заради миру”. На практиці “Партнерство заради миру” дає можливість НАТО і країнам-партнерам працювати за спільними військовими стандартами і процедурами .З нашого погляду існують певні фундаментальні вимоги щодо членства, які відображені у Вашингтонській угоді. Нові члени мусять бути ринковими демократіями, дотримувати відповідальної політики в сфері безпеки і бути спроможними робити внески до Союзу”,- зазначав держсекретар США У.Крістофер.

Програма “Партнерство заради миру” була створена спеціально для того, щоб охопи-ти країни, що не є членами НАТО. Їм необхідно приділяти більше уваги. Всього за один рік ця нова-тор-ська ідея стала складовою частиною європейської сис-те-ми безпеки. Мова йде про сукупність окре-мих угод між НАТО і на сьогодні 24-ма країнами - від Польщі до Вірменії, включаючи Росію і Україну. Кожна країна-партнер роз-роб-ляє свою власну програму, яка відповідає її потребам. Ця програма допомагає новим демократіям встановити і укріпити демократичний контроль над збройними силами та виробити нову воєнну доктрину, систему охорони навколишнього середовища та ліквідації наслідків стихійних бід. Програма “Партнерство заради миру” є тією основою, на якій всі держави будують своє співробіт-ництво у врегулюванні конфліктів та миротворчій діяльності. За перший рік існування союзники та партнери провели спільні воєнні навчання в Польщі, Нідерландах та Північній Атлантиці. Крім спільних навчань основними завданнями програми є обмін військовими делегаціями та навчання офіцерів з ненатовських держав у навчальних закладах Альянсу. Ця програма дає також можливість новим демократіям краще дізнатися про існуючі в НАТО