Останнім часом наші знання про братства як самоврядні організації поповнилися новими науковими думками й узагальненнями (Пам'ятки братських шкіл на Україні, кінець ХVІ - початок ХVІІ ст. тексти і дослідження. К., Наукова думка, 1988). Якщо дослідники ХІХ - початку ХХ століть вважали братства виключно церковними організаціями, то сьогодні починають розуміти, що братства прагнули звільнитися від тенет іноземного церковного і політичного диктату й зверхності і стати органами громадського самоврядування в умовах конфесійного і політичного іноземного гноблення України. Вони вносили в науку й культуру потужний світський струмінь і були певною мірою ударом по монополії церковщини й духовенства на заняття наукою і взагалі інтелектуальною працею. Братства прагнули самостійно спрямовувати і контролювати економічне, політичне і культурне життя українців. Основну увагу вони звертали на освіту і національне виховання. Тому й найпершою турботою братств були друкарні, школи, шпиталі для бідних.

Навколо цих осередків гуртувалися творчі інтелігентні люди: вчителі, митці, вчені письменники - ті, які формували громадську та наукову думку своїх сучасників. Таким чином братства, здійснюючи свою реформаторську діяльність, намагалися зберегти й захистити наші національні традиції духовної культури, яку в той час пов’язували саме з ортодоксальним християнством через те, що воно увібрало в себе народні українські звичаї. Можливо саме завдяки цій діяльності й відбулася синкретизація церковних обрядів з народними язичницьким звичаями (колядування на Різдво, Великодні писанки й короваї на Пасху та ін.). Адже можемо згадати послання Івана Вишенського з гори Афон (з Греції) до українців: "пироги і яйця надгробні всюди ліквідуйте", написане в 1599 році. Отже, ці звичаї в часи Галшки і Степана Лозок вважалися язичницькими, або просто народними і засуджувалися церквою. Як бачимо, зараз церква вже не цурається наших Предківських звичаїв, надавши їм християнської символіки. Як би там не було, але цю тему в нашій науці вважаю вивченою досить упереджено і недостатньо. Адже навіть сама ідея Братства бере свій початок із стародавнього Звичаю священної давньоруської Братчини - святкового бенкету з обрядом славлення Богів (див. Соловйов. Братчины // Русская беседа. - 1854. - № 4).
Мабуть саме ця Київська школа не була першою. Побіжні згадки про Київські школи маємо ще з середини XVI ст. Так, у 1563 р. згадується "руська" школа в Києві при монастирі Михайла Золотоверхого, а в Петиції сейма київської шляхти 1571 року записано: "кгди ж з молодості іншого письма отцове наші учити нас не давали, одно своєго - руского. І школи теж полскоє немаш" (Мицько І. Острозька Слов'яно-Греко-Латинська академія (1576-1636). - К., 1990. - С. 12).

Перші документальні звістки про Київське Богоявленське Братство маємо за 1615 рік. Однак, за старшою традицією, яку М. Максимович піддає сумніву (О первых временах Киевского Богоявленского Братства.-К.,1893), є припущення, що існувала попередниця Київської братської школи ще з другої половини ХVІ ст., причому її розквіт припав на 1589 рік. Цю школу благословив патріарх Єремія і вона проіснувала до пожежі 1614 року. Існує документ, в якому згадується "Братський монастир" в 1594 році. Це "купча запись 1594 року, дана київським земянином Андрієм Обуховим і його жоною Настасією Сверщовською - на їхній Сверщовський двір на Подолі і сіножать на Оболоні", де сказано, що "продані двір і сіножать в братський монастир". Єдине, що викликало сумнів наших істориків, це те, що купча збереглася в пізнішій копїї, зробленій через 100 років після купівлі. Мусимо зазначити, що такі документи могли переписуватися для кращого збереження.

Перше повідомлення про заснування Київського братства у 1588 році знаходимо в історичній записці Київської Академії, поданій Духовній митрополії Київської консисторії в 1765 році. В цій же записці й зазначається, що задокументоване братство лише в 1615 році. Автори записки стверджують, що монастир і школа при ньому кілька разів була розорена й спустошена, тільки в 1622 році повне відновлення її зробив гетьман Петро Сагайдачний. Цю думку підтвердили в 1773 році інші історики Г. Міллер та В. Рубан. Однак пізніше деякі вчені починають ставитися до цих джерел з недовірою. Так, критично подає їх і С. Голубєв, автор фундаментальної праці про Києво-Могилянську академію.
Як би там не було, але в Києві отримали освіту такі відомі на той час люди, як Захарія Копистенський, Богдан Хмельницький, Єлисей Плетинецький, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Касіян Сакович, Павло Тетеря, Яким Сомко та ін. Наставниками в цій школі були Іов Борецький та ректор Мелетій Смотрицький (о. Макарій Булгаков. Исторія Києвской академіи.- 1843).

14 жовтня 1615 року Галшка Гулевичівна з дозволу чоловіка подарувала подільський дім і подвір’я (плац), а також пожертвувала 10 тисяч злотих на створення в ньому школи, готелю, шпиталю та православного монастиря. Зберігся її дарчий документ, вписаний в книги Земські Воєводства Київського. Якщо хочемо святкувати цю дату як початок Київської академії, то мусимо додати 10 днів (до юліанського календаря), тобто маємо 24 жовтня за сучасним стилем.
Враховуючи важкі політичні умови, коли більшість української шляхти переходила до унії, тим самим зраджуючи інтереси Української державності, Галшка записує у своїй дарчій імена тих людей, на яких покладає надії і