Таким чином, національна політика, що проводиться в багатонаціональному СРСР і продовжує нині в Росії (шляхом створення нерівноправних суб'єктів федерації) і інших країнах пострадянського простору, сформульована ще Ленін за допомогою формального принципу “право націй на самовизначення”, зруйнувала староросійскую національно - територіальну систему і поставила в главу кута не людини з його невід'ємними правами і законними, у тому числі національними інтересами, а окремі нації з їх, особливими правами й особливими національно - владно - територіальними домаганнями, реалізованими на шкоду іншим народам, нерідко століттями проживаючим на тій же території, на шкоду загальновизнаним правам людини. Національно - культурна автономія, прийнята в усьому світі і, що дозволяє без заподіяння збитку іншим народам задовольняти свої національно - культурні потреби в єдиному загальноправовому просторі, була відкинута більшовиками, швидше за все, невипадково, тому що при такім рішенні питання сутужніше було керувати країною.

При цілісності жорстко централізованого і фактично унітарної Радянської держави міжнаціональні відносини, не викликали особливої тривоги. З одного боку, людина будь-якої національності усвідомлював себе громадянином усього федерального простору, з іншого боку - партійні й державні структури твердо утримували народи в рамках інтернаціоналізму. Навіть окремі націоналістичні висловлення деяких керівників у союзних і автономних республіках нещадно припинялися. Ослаблення союзних “обручів “ у процесі перебудови, що почалася, гласності й суверенізації національно - територіальних утворень оголили багато пороків комуністичного режиму, його національної політики й актуалізували дрімаючі міжнаціональні тертя. Націоналістично набудовані і прагнучі до влади і власності групи в багатьох союзних і автономних республіках, що відразу стали національними героями, кинулися пояснювати всі лиха народні діями союзних органів і експлуататорським інтернаціоналізмом. І в цьому була частка правди.

Силою удержати міжнаціональні конфлікти було вже неможливо, а досвіду самостійних цивілізованих рішень без участі сильного центра в народів не було. Не без допомоги націоналістичних екстремістів багатьом з них, що миттєво позабули реальну інтернаціональну допомогу, стало здаватися, що їхнє убоге життя обумовлене тим, що саме вони на шкоду собі “годують” Центр і інші народи. Через деякий час багато республік, “наковтавшись суверенітетів” (по вираженню Н. Назарбаєва), стануть поступово усвідомлювати щирі причини своїх лих, а на початку перебудови націоналістична ейфорія була домінуючою. Поступовий розпад СРСР спустив курок обвальним міжнаціональним конфліктам у багатьох союзних і автономних республіках. Після легального розпаду СРСР його територія стала зоною етнічного нещастя.

3. Підхід до проблеми

В останні роки в біляекваторіальному просторі різних частин світла палахкотало полум'я більш 40 збройних конфліктів: у Югославії, Анголі, Сомалі, Грузії, Азербайджану, Вірменії, Афганістану, Таджикистану, Узбекистану, Киргистані, Північнокавказькому регіоні Росії й інших. Абсолютна більшість конфліктів носить міжнаціональний, міжплемінний характер. Вони розгорталися на території однієї чи декількох країн, переходячи нерідко повномасштабні сучасні війни. Багато хто з них ускладнювалися релігійними й клановими протиріччями. Деякі тягнуться сторіччями, як, наприклад, близькосхідний конфлікт між євреями й арабами, закавказький конфлікт між вірменами й турками (азербайджанцями). Першопричини триваючих конфліктів часто стираються часом, ідуть у підсвідомість і, виражаючи в важкопояснимою майже патологічної національної нетерпимості. Безпосередніми причинами (приводами) періодично відновляються зіткнень звичайно, виступають найближчі “несправедливості”. Ставлячи в лапки це слово, ми маємо на увазі те, що в більшості міжнаціональних конфліктів справедливого рішення для усіх ворогуючих сторін об'єктивно не існує, тому що кожна керується своєю правдою, своїми історичними періодами, подіями, фактами.

Конфліктна ситуація в країнах, утворених на території колишнього СРСР, обумовлена багатьма причинами, давніми й сьогоднішніми, політичними (централізм і унітаризм влади, і завоювання народів), економічними (економічна криза, безробіття, зубожіння), соціально-психологічними (міжнаціональні бар'єри спілкування, негативні форми національного самоствердження, відкритий націоналізм, амбіції національних вождів), територіальними й іншими. Конфліктна ситуація в більшості випадків складається як результуюча складова комплексу причин і умов. Конфлікт виникає тоді, коли об'єктивно, а не рідко суб'єктивно, міжнаціональні порівняння, що коли він виявляється (чи реально ні) у чомусь защемленим, скривдженим, обійденим, пригнобленим; коли в психології народів; коли рішення багатьох проблем бачиться лише в національному самоствердженні.

Конфліктні люди (групи) у таких випадках завжди знаходяться. Прагнучі до влади й власності націонал політичні сили спритно використовують стихійне невдоволення. Підігріваючи його, вони виставляють себе захисниками нації. І хоча давно відомо, що націоналізм і етнократизм ірраціональні, деструктивні, безперспективні й руйнівні, що збунтувався народу вони, як правило, такими не здаються. Навпаки, саме етнократизм і націоналізм стають самою зрозумілою, найближчою й об'єднуючою ідеологією. Єдність мови, звичаїв, традицій, віри споює людей з півслова, із напівруху. “Що може бути легше, ніж мати загальний об'єкт заперечення і засвоїти загальну “ідеологію кривди”, в ім'я якої випливає цей об'єкт відкинути? Сказати, наприклад, що у всіх нещастях світу - і насамперед кожної скривдженої душі - винуваті євреї, цигани, німці, араби, негри, в'єтнамці, чи угорці чехи: Це так просто і зрозуміло! І завжди знайдеться достатнє число в'єтнамців, угорців, чехів, цигана, чи євреїв, учинками яких можна проілюструвати думку, що саме вони в усьому винуваті”.

Комуністична ідеологія, що спирається на репресії, утримувала національні конфлікти на рівні одиничних проявів. Вітер волі, що подув у період перебудови, хоча і припускав зміни на краще, але одночасно з'явився значною умовою міжнаціональної нестабільності. Тому перші прояви демократії, ринкової економіки й суверенізації стали заставою формування націоналістичних, авантюристичних, екстремістських, кримінальних і корумпованих сил. При поглибленому вивчанні причин деяких міжнаціональних конфліктів