Уявлення про ущемлення національних чекань, так само, як і претензії націй на пріоритетні права, є не тільки одним із джерел суспільної напруженості в даний час. Є досить основ думати, що й у доступному для огляду майбутньому їхній вплив не зменшиться.

Під впливом постійного незадоволення власним національним статусом у значної частини суспільства сформувалася установка на активні дії в конфліктній ситуації на стороні своєї національної групи (табл.). У Москві 70% опитаних заявили про цьому, і лише 18% геть-чисто відкинули від себе таку можливість.

Настільки висока готовність городян брати участь у подібного роду розбираннях не може не викликати заклопотаності хоча б тому, що ставка на силу як метод рішення назрілих проблем стає усе помітніше.

Таблиця Готовність участі в конфліктах, %

Міста | Неросійські | Росіяни

Петрозаводськ | 55 | 64

Оренбург | 50 | 63

Уфа | 52 | 63

Улан - Удэ | 72 | 58

Якутськ | 68 | 70

Ставрополь | 68 | 73

Черкесск | 74 | 68

Що розпалюються і жевріють вогнища міжнаціональної конфронтації в південних краях нашої Батьківщини створюють серйозну небезпеку її розширення і поширення всередину. Відчуття нестабільності соціального клімату підвищує тривожність масової свідомості, робить населення сприйнятливим до різного виду 'фобіям' , страху за завтрашній день, породжує прагнення позбутися від 'чужих' чи у всякому разі обмежити їхнього права в надії забезпечити собі безпека і благополуччя.

Чи існують усе-таки сьогодні об'єктивні передумови для того, щоб не допустити ескалації етнічних конфліктів? Аналіз матеріалів дає вагомий привід затверджувати. Що вони цілком реальні. Іншими словами, перетворенням у дійсність нового конституційного принципу співжиття суб'єктів Російської Федерації, заснованого на врахуванні загальних інтересів, відмовленні від перегляду границь, від претензій її народів, що населяють, не крім і росіянина, на розвиток власної державності, розглянутий багатьма як доведення вимоги національного самовизначення до абсурду. На думку левиної частки респондентів національні проблеми варто вирішувати в рамках культурно - національних автономій. Приблизно стільки ж негативно відносяться до зміни федеральних рубежів адміністративно - територіального розподілу. То чи потрібно надавати самостійність ’націям’ які з’являються на кожному кроці, чи потрібно поміркувати...

Висновок.

Вищевикладене, здається, дозволяє не тільки зрозуміти основні тенденції нашого національного буття, його ймовірні перспективи, але і зробити деякі загальні висновки.

- Загальний ріст невдоволення існуючим положенням виступає як могутній прискорювач форм ' протестного реагування' у різних областях суспільній практиці, у тому числі і національних взаємозв'язках. Це стимулює в кінцевому рахунку відцентрові процеси, національний і регіональний сепаратизм, що створює погрозу єдності і цілісності російської національної федеративної держави.

- Виразно відчувається необхідність розробки наукової теорії гармонізації національних відносин і відповідної їй програми життєдіяльності суспільства на перехідний період і віддалену перспективу. Фундамент концептуального підходу повинні скласти ідеї національного центризму і демократичного федералізму.

- Програма практичних дій зобов'язана виходити з юридичного і практичного дотримання національних і регіональних інтересів кожного суб'єкта Федерації. Лише завдяки цьому може бути переборена асимметричність нинішнього федеративного пристрою. Особливого значення набувають узгодження і розмежування повноважень по лініях: Центр - республіки, Центр - регіони, а також освоєння спеціальних механізмів попередження конфліктів між націями, регіонами з урахуванням досвіду країн, що входять у СНД, інших європейських держав.

- Важливо звернути серйозну увагу на масове обмеження потреб і нестатків етнічного характеру, виявлене в більшості регіонів. Дана обставина, якщо ситуація не зміниться, мабуть, активізує як титульні нації, так і національні меншості у відстоюванні першими своїх прерогатив, а другими елементарних прав, причому будь-якими способами, не крім насильства. Низька оцінка власного національного статусу росіянами, їхня заклопотаність своїм майбутнім в окремих регіонах чреваті виникненням синдрому соціальної образи, розширенням масштабів російського національного руху, більш твердою протидією антиросійським настроям і акціям.

- Державна політика покликана стати в більшій мері, чим абиколи, національно-регіональну, враховуючу специфіку і Північний Кавказ, і Поволжя, і Сибіру, і Далекого Сходу. Тільки така політика в стані забезпечити відносно безболісний перехід від власне кажучи унітарної держави, яким був Радянський Союз, до федеративного, якої прагне стати нова Росія. Зміцнення самостійності регіонів, що не протиставляють себе Центру, але співробітничають з ним, веде до пріоритету наднаціональних цінностей, наближає реалізацію загальнонаціональної задачі - відродити велику і сильну державу з демократичними порядками і соціально орієнтованою економікою.

Усе це дасть можливість не тільки правильно оцінити сформовану ситуацію, але і багато в чому передбачати її розвиток, а значить - процвітати в попередженні міжнаціональних терть і конфліктів. Така робота в регіонах лише починається. От чому взаємодія і кооперація соціологічних служб у Центрі і на місцях, як і поновлення наукових зв'язків із соціологами ближнього зарубіжжя, були б дуже корисними і продуктивними.

Список використаної літератури

1. Н.А.Лавровський. Політологія. Навчальний посібник. ТУСУР.Кафедра історії і політології.2000р.

2. В.В.Лунєєв. Злочинність у міжнаціональних конфліктах//Соціологічні дослідження. 1995. № 4. с.103 - 107.

3. В.Н.Іванов. Міжнаціональна напруженість у національному аспекті. 1993. № 7. с.58 - 66.

4. Г.С.Котанджян. Етнополітология консенсусу - конфлікту. М.:Промінь, 1992.

5. П.Сорокін. Людина. Цивілізація. Суспільство. М.: Политиздат, 1992. с. 251.