Реферат на тему:

Політична реклама та її особливості

Політична реклама різниться від комерційної тільки одним — товаром, що рекламується, є людина. При цьому, як і у звичайній рекламі, в рекламі політичній на перший план виходять не за-гальні характеристики об'єкта, а його переваги для конкретних виборців. Політична партія має чітко підкреслювати те, як ідеї її лідера поліпшать життя пересічних громадян. Отже, проблема влади цілком аналогічна проблемі продажу товару.

Так само аналогічною є й методологія створення іміджу полі-тика. Недарма, починаючи з 50-х років XX ст., американці вва-жають, що вони «продають» своїх майбутніх президентів, ство-рюючи політикам бажаний імідж. І справді, уже в 1933—1934 pp. з'явилася перша професійна іміджева фірма Вайтекера і Ваксте-ра, яка забезпечувала перемогу республіканців протягом наступ-них двадцяти років. Ця каліфорнійська фірма з 1935 по 1958 р. спланувала 75 значних політичних кампаній і перемогла у 90 від-сотках таких кампаній. У 60-х роках фірми політичної реклами почали з'являтись у значній кількості.

Сучасна політична реклама має такі відмітні особливості:*

товаром, що рекламується, є людина або певна соціальна фі-лософія, а не продукт, послуга чи підприємство;*

тривалість політичної рекламної кампанії, як правило, обме-жується точно визначеним часом;*

у політичній рекламі найгострішими проблемами є мораль-но-етичні, бо успіх чи неуспіх політичної рекламної кампанії завжди має далекосяжні наслідки для великих груп людей, а іноді для всієї країни;*

створення іміджу політику або політичній партії є не замін-ником політики, а тільки додатком до неї;*

створення іміджу політику або політичній партії треба почи-нати задовго до початку виборчої кампанії.*

Зростання ролі політичної реклами потребувало розробки спе-ціальних передвиборчих технологій проведення рекламних кам-паній. Як стверджують фахівці, використання таких не забезпе-чує абсолютної гарантії перемоги, але ігнорування обов'язково призводить до поразки.

Беручи загалом, можна сказати, що основна засада політичної кампанії полягає в тім, що іміджмейкери самі виступають як тво-рці необхідних політику подій та рекламують заздалегідь пере-дбачені позитивні результати цих подій. Зрозуміло, що такі події треба попередньо відрепетирувати. Аналізуючи хід цих репети-цій, іміджмейкери, ці політичні рекламісти, створюють умови, що в них політик може бути найбільш вигідно пред'явленим електорату.

Перед спеціалістами в галузі політичної реклами стоять такі завдання:*

з'ясувати, чого саме бажає громадськість від лідера та його партії;*

забезпечити бажані позитивні особистісні характеристики лі-дера з допомогою відбору та посилення тих, які він уже має;*

навчити лідера мистецтву спілкування з аудиторією, із засо-бами інформації, тобто навчити його азів акторського мистецтва: добрий політик сьогодні той, хто вміє «подати себе» з екрана те-левізора, знає, як примусити людей усміхнутись чи зажуритись;*

наблизити лідера до мас, показавши, як багато важить для нього сім'я, як він займається спортом, як ставиться до своєї кіш-ки чи свого собаки, яке в нього хобі тощо.

Сучасне телебачення дає можливість лідерам спілкуватися з електоратом віч-на-віч. На жаль, це виявилося не під силу бага-тьом політикам. Тому наприкінці 50-х років у суспільстві наміти-вся певний злам: пересічному громадянину набридли політики, а натомість у центрі його уваги опинилися «кумири» — актори, кі-норежисери, футболісти тощо, їх почали наслідувати в одязі, ма-нері поведінки, способі життя. Хоч це і зрозуміло з психологіч-ного боку, бо людині значно простіше уявити себе кінозіркою, ніж президентом держави, це, однак, дуже ускладнило працю су-часних іміджмейкерів, яким треба додатково подолати цю від-стань. Відтак для збільшення ефективності політичної реклами спеціалісти радять провести її кваліфіковане позиціювання за та-кими напрямками:

перший — створення достатньо привабливої особистісної ха-рактеристики політика, щоб відрізнити його від інших;

другий — просування лідера на рівень «свій серед своїх»;

третій — пристосування особистості політичного діяча до загальних уявлень про лідера, наголошування на його харизматичних особливостях (чарівливість, уміння вести за собою, талант, уміння керувати тощо);

четвертий — репрезентування нового політичного лідера як наступника якогось колишнього й дуже популярного лідера (за потреби);

п'ятий — наявність обставин, які давали б змогу політичному діячеві опрацювати елементи акторської поведінки;

шостий — побудова стратегії комунікативної поведінки полі-тика, зокрема по візуальному каналу, з тим, щоб він на телеекрані або на фото виглядав ліпше, ніж це є в реальному житті (був мо-лодшим, гарнішим, інтелігентнішим тощо);

сьомий — активне використання зборів, парадів та інших по-літичних перформансів;

восьмий — активне керування процесами масової комунікації, своєчасне оприлюднення статей потрібного змісту, швидкої реа-кції політика на певні важливі події;

дев'ятий — боротьба з автономними потоками комунікацій, зокрема з плітками й чутками, продумування способів залаго-джування можливих скандалів;

десятий — символізація таких іміджевих елементів, як одяг, зачіска, погляд тощо (класичні приклади — портрети Черчілля з неодмінною сигарою в роті або Сталіна в солдатській шинелі).

Імідж політика має відповідати очікуванням електорату, духо-ві часу, оцінкам і уявленням його електорату. Оскільки імідж створюється приблизно так, як розв'язується кросворд, — у кож-ну пусту клітинку щось вписується, то є вкрай необхідним за до-помогою рекламних заходів заповнити всі інформаційні клітинки задуманого типажу того чи того політичного діяча або партії. Інакше їх заповнить масова свідомість на власний розсуд або су-противна сторона (що набагато гірше).

Процес створення іміджу політика, на думку відомих іміджмейкерів, відбувається за такими етапами. Передовсім окреслює-ться політична та економічна платформа політика чи його партії, а також чітко визначається програма партії. Потім вивчаються реальні характеристики політика — його характер, звички, мане-ра поведінки тощо. І тільки потім починають вигадувати потріб-ний типаж (з урахуванням очікувань електорату), оскільки люди легше сприймають саме типаж, а не реальну людину. Типажі мо-жуть бути найрізноманітнішими: хитрий лис, батько нації, гар-ний хлопець,