Висновок по розділу: передвиборча агітація, як політичний феномен, виникає тільки у період виборчій компанії, намагаючись в концентрованій, переконливій формі донести до виборців зміст політичних програм. Проведення її керується певними правилами та положеннями, хоча "чиста" передвиборча агітація майже неможлива, так як завжди обтяжена умовами виборчої системи або недосконалістю виборчого законодавства. Але саме від її ефективності залежать найчастіше результати голосування. Перемагає саме той, хто зможе переконати виборця. Адже голосування - це свідомий процес вибору, а передвиборча агітація - це комплекс заходів цілеспрямованого впливу з боку певного суб`єкта виборчого процесу на свідомість виборців з метою спонукання їх до здійснення акту вибору на користь цього суб`єкта.

4.Порівняний аналіз виборів до Верховної Ради України в 1998 і 2002 р.р..

На виборах народних депутатів 29 березня 1998р.Комітету виборців України вдалося залучити близько 18000 незалежних спостерігачів В день виборів у 2002р. до спостереження за ходом голосування і підрахунку голосів КВУ залучив близько 24 тисяч спостерігачів, які працювали на виборчих дільницях в якості кореспондентів газети “Точка Зору”, а також як спостерігачі за місцевими виборами.

Координаційні центри Комітет виборців України (далі КВУ) в округах, областях та Центральний офіс в Києві постійно збирали та аналізували інформацію про хід голосування, роботу спостерігачів, порушення виборчого законодавства та ін.

Можно зробити наступні висновки про перебіг виборів 1998р. і 2002р.:

Загалом вибори в Україні пройшли вільно, чесно і відкрито. Головна тенденція - громадяни обрали тих депутатів та ті партії, за які вони реально голосували.

В деяких округах зареєстровані певні порушення, але вони не плинули суттєво на хід виборів.  Головне порушення на парламентських виборах 1998 року - порушення таємниці голосування. Процес голосування займав багато часу у зв`язку з тим, що було багато кандидатів та бюлетенів. Для того, аби отримати бюлетені, виборці мали витратити від 30 хвилин до 2 годин. Люди ставили позначки в бюлетені не тільки в кабінках для голосування, але й за їх межами. Викликала стурбованість присутність на дільницях великої кількості членів виборчих комісій, міліції, довірених осіб кандидатів, що суттєво вплинуло на час визначення результатів. Було зафіксовано також декілька випадків вкидання бюлетенів, що були видані виборцям сторонніми особами. Через великі черги значна кількість виборців не змогла проголосувати до закриття виборчих дільниць. Тому в деяких випадках виборчі комісії дозволяли виборцям голосувати після 10 години вечора, використовуючи для цих цілей переносну виборчу скриньку. Підрахунок голосів також тривав дуже довго.

Найтиповіші види порушень, що були зафіксовані у 1998 та 2002 р.р.:

Втручання місцевої влади у перебіг виборів. Спеціальні представники владних структур працювали на виборчих дільницях, що законом не передбачено.

2. Агітація в день виборів, в тому числі і на виборчих дільницях.

3. Надання переваги деяким кандидатам при розміщенні агітаційних плакатів на дільницях.

4. Спостерігачів не пускали на дільницю або не дозволили спостерігати за підрахунком голосів.

5.Спостерігачі КВУ зафіксували також низку незначних порушень, типових для всіх виборчих процесів в Україні: комісії розпочинали свою роботу з запізненням, на дільницях траплялися випадки агітації.

Вибори 31 березня 2002р. показали, що в Україні залишилася проблема з організацією процесу голосування. Недостатня облаштованість та забезпечення виборчих дільниць, низький рівень підготовки членів дільничних комісій створювали черги та хаотичне голосування виборців у не відведених для цього місцях, що жодним чином не сприяло таємності голосування.

Іншою, набагато суттєвішою проблемою, стало масове застосування на виборах 31 березня 2002р.практики використання відкріпних талонів для голосування не за місцем проживання. Скориставшись цією нормою в Законі про вибори народних депутатів України, багато кандидатів організовували виїзди виборців в інші округи з відкріпними талонами. Це явище було зафіксоване у всіх регіонах України. Іноді кількість "привезених" на округ виборців сягала 8 тисяч осіб. Саме ці люди створювали на дільницях черги, а також використали велику кількість бюлетенів, що не дозволило проголосувати виборцям, які мешкають в даних округах. Однак ці зловживання не є прямим порушенням Закону про вибори, за винятком тих випадків, коли одна особа мала декілька відкріпних талонів.

Хотілось би виділити організовану роботу Центральної виборчої Комісії, яка не зважаючи на те, що Закон про вибори та бюджет були прийняті з запізненням, змогла організувати процес виборів у відповідності з законом, чесно і відкрито.

На виборах у березні 1998 року в Україні вперше як реальна сила виступили політичні партії. Вони по-різному впоралися зі своїм головним завданням - вплинути на електорат. Сам електорат був, є і залишається головним суб’єктом політичного процесу на виборах. Партії та окремі кандидати можуть вступати з ним у відносини кооперації, домінування, підпорядкування чи навіть залякування, але окремі партії приходять та відходять, а електорат залишається завжди.

Перед виборами робилося багато прогнозів щодо участі населення в голосуванні та результатів виборів. Деякі з цих прогнозів підтвердилися, інші виявилися хибними. Зокрема, підтвердилися прогнози щодо участі виборців у голосуванні. Протягом декількох місяців опитування фіксували збільшення бажаючих брати участь у виборах, кількість бажаючих на другу декаду березня становила майже 71% опитаних респондентів. Фактично прийшло до