але куди більш корисно не моралізування, а встановлення правових, насамперед, конституційних інститутів, що забезпечують парламенту, так само як і вищим органам виконавчої і судової влади, можливість діяти строго в інтересах усього суспільства, не піддаючи тиску з поза, диктату зверху, тобто вести ці справи вільно і під свою відповідальність.
Як відомо, будь-який закон живе тільки тоді, коли він виконується всіма і повсюдно. Тому зміст закону, зміст кожної його норми повинні добре знати усі, хто покликаний проводити відповідні норми в життя. У Закону “Про статус народного депутата України” є в цьому відношенні своя істотна особливість. Вона полягає в тому, що головне “діюче обличчя”, у роботі якого знаходить своє втілення закон це є депутат.
Одночасно з цим нерозривно залишилася проблема гармонізації інституту депутатського імунітету з вимогами Конституції, а також приведення Закону України “Про статус народного депутата України” у відповідність з Основним Законом у частині, що стосується обсягу парламентського імунітету, процедури його позбавлення тих депутатів, у відношенні яких Верховна Рада прийняла відповідне рішення.
У відношенні депутатської недоторканності, як було відзначено раніше, багато правознавців сходяться на тім, що депутатська недоторканність повинна бути не абсолютної (як це є сьогодні в Україні), а мати винятково обмежений характер. Крім того, переслідування за прорахунки в депутатській роботі повинні мати конкретні підстави. І це необхідно зафіксувати на законодавчому рівні. Варто також визнати той факт, що в умовах демократії, не можна вести розмову про зняття недоторканності як такий. Доцільніше говорити саме про обмеження імунітету і чіткому закріпленні цього обмеження в українському законодавстві.
Аналіз діючого законодавства в області гарантій діяльності народного депутата дозволяє зробити висновок про те, що існуюча система гарантій надає депутатам можливість безперешкодно й ефективно брати участь у здійсненні Верховною Радою державної влади, виражати волю й інтереси народу. Подальше удосконалювання гарантій депутатської діяльності повинне йти не стільки за рахунок зміни і доповнення діючого законодавства, що досить широко і різнобічно регулює процес забезпечення депутатських повноважень, скільки шляхом чіткого функціонування державних органів, громадських організацій, а також поліпшення діяльності посадових осіб і громадян, відповідальних за створення сприятливих умов для здійснення депутатських повноважень; твердження принципу невідворотності дисциплінарної й іншої відповідальності посадових осіб за порушення прав і обов'язків депутатів; з'ясування причин труднощів у діяльності депутатів.
Таким чином, чітка організація функціонування Верховної Ради України як єдиного законодавчого органа України є необхідною передумовою успішного проведення реформ, а законодавча діяльності в ряді інших функцій держави стає пріоритетною.
Список використаної літератури:
1.Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 140-143
2.Закон України “про вибори народних депутатів” із змінами і доповненнями 18.10.01 № 2766-III//Відомості Верховної Ради 2001 - № 51-52-Ст.265.
3.Закон України “Про статус народного депутата України” від 17 жовтня 1992р.у редакції від 15.01 1998 // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 24. – Ст. 169
4.Закон України “Про комітети Верховної Ради України” від 4 квітня 1995 р. у редакції від 14.07.1998. // Голос України. – 1998. – від 4 серпня.
5.Закон України “Про відкликання народного депутата України” від 2 грудня 1995.// Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 41. – Ст 299-300
6.Положення про посвідчення народного депутата України і нагрудний знак “Народний депутат України”. Затверджено Постановою Верховної Ради України від 3 березня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 25. – Ст. 145
7. Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14.01.1998р. № 14/98-ВР//Відомості Верховної Ради України – 1998. - № 3-4 – Ст. 15.
8. Закон України “Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів” від 04.02.1994р. № 3949 – XII // Відомості Верховної Ради України 1994.- № 24- Ст. 180.
9.Авак’ян С.А. Депутат: статус і діяльність. – М.: політ. літ-ра, 1991. – 287 с.
10.Андрєєва И. Ще раз про пільги, привілеї і депутатську етику. // Народний депутат. – 1991. - № 10. – С. 56-58
11. Баймуратов М.А., Нгуен Онь Туан Правовий статус народного депутата України // Вісник ОДІВД. – 1998. - № 4. - С. 3-7
12. Безкутів А.А. Правовий статус радянського депутата.—М.: у “Знання”, 1974. – 64 с.
13.Вітрук Н.В. Про категорію правового положення депутата в соціалістичному суспільстві. // Радянська держава і право. – 1984 - №12. - С.15-18
14.Вітрук Н.В. Структура правового статусу депутата (питання теорії), — у книзі закон про статус депутатів на практиці. – Ярославль: у Ярославського університету, 1976. – 287с.
15.Гавриляка А. Щодо удосконалення управлінської діяльності Верховної Ради. // Право України. – 1997. - № 6. - С. 49-53.
16.Давидов Р.К. Право депутатського запиту в Радянській загальнонародній державі. – М.: “Юрид. лит-ра”, 1989. – 98 с.
17.Задорожня Н. Гарантії трудових прав депутата // Одеський вісник. – 1998. - 4 квітня.
18.Зинов'єв А.В. Статус народного депутата в СРСР. – Л.: “Политий. издат”., 1987 – 98 с.
19.Коментар до Конституції України — К.: Інститут законодавства Верховної Заради України. – 1998. – 412 с.
20. Конституційне право України. / за ред. проф. В.Ф. Погорілка – К.: “Наукова думка”, 1999. – 734 с.
21.Кузнєцов И.Н. Компетенція вищих органів влади і керування СРСР. – М.: “Юридична література”, 1970. – 120 с.
22.Лінецький С. Депутатський імунітет – pro i contra. // Юридичний вісник України. – 1999. - № 10. - 11-17