вступ
I серпня 1975 року держави-учасники Наради по безпеці і співробітництву в Європі підписали в Гельсінкі Заключний Акт, у якому намітили шляхи до подолання протистояння, що виникли з приводу їхніх відносин у минулому, і до кращого порозуміння. Колективними зусиллями держав були закладені основи розрядки, що показала свої беззаперечні переваги і вигоди для усіх.
Нарада явилася подією світової значимості, підвела політичні результати другої світової війни, намітила напрямки довгострокової діяльності держав заради перетворення Європи в континент непорушного миру і взаємовигідного співробітництва. 33 європейських держави, США і Канада колективно підтвердили безплідність політики з позиції сили і «холодної війни».
Європа стала колискою політики розрядки в 70-і роки, коли намітився перелом до кращого у відносинах Схід - Захід. Між країнами Західної Європи і Радянським Союзом, іншими соціалістичними країнами сформувалися тоді важливі напрямки співробітництва. До цього процесу приєдналися США і Канада.
З усією переконаністю слід підкреслити: ніколи в історії Європи не було політичних конференцій настільки представницьких і рівноправних, на яких вирішувалися б питання настільки великої важливості для всіх держав, як форум, що завершився 1 серпня 1975 року. Підсумок наради був такий, що в ньому не було переможців і переможених, здобувших і що загубивших. Воно означало перемогу розуму, стало перемогою усіх, кому дорогі мир та безпека.
Загальноєвропейська нарада показала, що для знаходження порозуміння в багатьох сферах політичних відносин, включаючи визнання відсутності альтернативи мирного співіснування, необхідності співробітництва держав, дотримання загальних принципів відносин, на основі яких повинна будуватися мирна структура Європи, існує широка база.
Прийнятий на Загальноєвропейській нараді Заключний Акт втілив у собі колективний досвід Європи після двох світових війн, у тому числі періоду «холодної війни». Він відбив політичну волю держав і народів до поліпшення й активізації взаємовідносин, сприянню миру в Європі. У історичному аспекті прийняття цього документа уособлювало спадкоємність головних тенденцій європейського й загальносвітового розвитку, що склалися в результаті другої світової війни. У ньому знайшли подальший розвиток, стосовно до нових умов, принципи, сформульовані в Ялті, Потсдамі й у Статуті ООН. Особливість Заключного Акта полягає в тому, що його співавторами були всі європейські країни (крім Албанії), а також США і Канада, як держави, що приймали участь у другій світовій війні і що несли свої частки відповідальності за мирний розвиток Європи.
Головна особливість же форуму полягала в тому, що перед нарадою в Гельсінкі не стояла, як перед конференціями подібного рангу в минулому, задача «вершити суд» переможців над переможеними, перекроювати політичну карту світу. Загальноєвропейська нарада проходила на хвилі розрядки й у той же час було покликано дати новий стимул для її поглиблення. Воно означало новий етап у реалізації політики мирного співіснування, внесло важливий внесок у створення і зміцнення фундаменту європейської безпеки.
Союзницькі угоди кінця другої світової війни, рішення конференцій у Ялті і Потсдамі, повоєнні домовленості по забезпеченню світу в Європі, Статут ООН були як би першим етапом створення політичної і міжнародно-правової основи забезпечення безпеки в Європі. Комплекс документів, договорів, угод кінця 60-х - початку 70-х років явився як би другим етапом того ж. Домовленості Наради по безпеці і співробітництву в Європі створили на багатосторонній основі систему зобов'язань і відповідних заходів, що являють собою як би третій етап формування політичної бази для системи європейської безпеки.
передумови
Аналіз тенденцій, що проявились у міжнародних вдносинах у 70-ті на початку 80-х років, свідчить про те, що з початку 70-х рр. почався новий етап від конфронтації двох світів до розрядки. Такі зміни стали можливими внаслідок тривалої дії об’єктивних та суб’єктивних факторів. Найбільш важливими серед них були:
По-перше, радянсько-американські переговори на найвищому рівні, що відбулись наприкінці 60-х – початку 70-х рр. дещо поліпшили міжнародну обстановку. За підсумками цих переговорів було підписано ряд угод з протиракетної оборони та важливих договірно-правових актів.
По-друге, слід звернути увагу на намагання вплинути на "розрядку" та зміцнення миру в Європі з боку СРСР і Франції, позиції яких щодо деяких зовнішньополітичних питань зблизились, а різнобічні зв’язки і контакти активізувалися (Деголь).
По-третє, в ці роки відбулися великі зрушення в радянсько-західнонімецьких відносинах. Основу для цього створив договір між СРСР та ФРН, що був підписаний у 1970 р. Він базувався на відмові західнонімецької сторони від претензій на перегляд європейських кордрнів. Інтересам зміцнення миру в Європі слугували чотиристоронні угоди з питань щодо Західного Берліна, договір про основи відносин між НДР і ФРН, угоди між Польщею і ФРН, між Чехословаччиною та ФРН.
По-четверте, але не за вагомістю, треба відмітити боротьбу всіх миролюбивих держав світу і Європи, широкої громадськості за європейську і загальносвітову безпеку, яка дала відчутні наслідки, найвагомішим з яких і є Гельсінська нарада з безпеки та співробітництва у Європі 30 липня – 1 серпня 1975р.
33 європейські держави, США і Канада підписали заключний акт, в якому було зафіксовано принципи взаємовідносин країн-учасниць наради, визначено заходи щодо зменьшення небезпеки збройних конфліктів, зміст і форми співробітництва між європейськими державами.
Суть та характер
Отже, як я вже зазначав саміт закінчив свою роботу урочистим підписанням Заключного Акта НБСЄ, в якому фіксувалися домовленості, досягнуті з усіх питань порядку денного. Стрижень Заключного Акта становила "Декларація принципів" якими держави-учасниці керуватимуться у взаємних відносинах». Були закріплені такі принципи:
1. Суверенна рівність, поважання прав, притаманних суверенітету. Як зазначалося, "держави-учасниці поважатимуть суверенну рівність і своєрідність одна