В Декларації було зафіксовано також поважання прав держав "вільно вибирати й розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи, а також право встановлювати свої закони та адміністративні правила."

2. Незастосування сили або погрози силою. Згідно з даним принципом держави-учасниці мають утримуватися в їхніх взаєминах і в міжнародних відносинах загалом від застосування сили або погрози силою з метою порушення територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, а також порушення їх будь-яким іншим чином, який є несумісним з цілями Об'єднаних Націй та прийнятою Декларацією. Відповідно до проголошеного принципу жодні мотиви не можуть виправдати звернення до погрози силою або до її застосування. Водночас це не виключає необхідність організації негайної жорсткої відсічі будь-яким актам агресії та міжнародного свавілля, для чого повною мірою мають використовуватися можливості ООН. Принцип відмови від застосування сили не слід тлумачити як «обмеження дії положень статуту ООН, що стосуються тих випадків, коли застосування сили є законним».

3. Непорушність кордонів. Держави-учасниці НБСЄ визнали непорушними кордони одна одної, так само як і кордони усіх держав у Європі, і зобов'язалися утримуватись від будь-яких зазіхань на ці кордони як на момент підписання Заключного Акта, так і в майбутньому. Вони проголосили неправомірними будь-які вимоги чи дії, спрямовані на узурпацію частини або всієї території кожної з держав-учасниць.

Принцип непорушності кордонів було вперше в історії міжнародних відносин зафіксовано на багатосторонній основі, до того ж, як уважалося тоді, на досить тривалу перспективу.

Проте об'єднання Німеччини (а фактично поглинення НДР Федеративною Республікою) 15 років по тому поклало початок активному перекроюванню європейських кордонів, яке далеко не завжди відбувалося мирним, ненасильницьким шляхом, без якихось взаємних претензій.

4. Територіальна цілісність держав. Даний принцип означав, що держави-учасниці утримуватимуться від будь-яких дій, несумісних зі Статутом ООН і спрямованих на підрив територіальної цілісності, політичної незалежності або єдності будь-якої з держав-учасниць. Дотримання цього принципу передбачало неприпустимість будь-яких дій, які б вели до розчленування або часткового чи цілковитого порушення територіальної цілісності або політичної єдності суверенних і незалежних держав, заборону вдаватися до будь-яких дій, насильницьких та підбурювальних, прямих чи непрямих, з метою ослаблення або підриву територіальної цілісності та політичної єдності держав-учасниць.

5. Мирне врегулювання суперечок. У відповідності з цим положенням держави-учасниці НБСЄ мають вирішувати взаємні суперечки виключно мирними засобами й таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку та справедливість. У формулюванні даного принципу було спеціально підкреслено положення про добровільність вибору державами засобів та методів мирного владнання спірних ситуацій.

6. Невтручання у внутрішні справи. Держави-учасниці НБСЄ зобов'язалися відмовитися від будь-якого втручання, прямого чи непрямого, індивідуального чи колективного, у внутрішні або зовнішні справи, що належать до внутрішньої компетенції кожної держави-учасниці. Відповідно до цього принципу країни-учасниці НБСЄ мають утримуватись від надання прямої чи непрямої допомоги терористичній, підривній або іншій діяльності, спрямованій на насильницьке повалення режиму іншої країни-учасниці.

7. Поважання прав людини та основних свобод, включаючи свободу совісті, релігії та переконань. У відповідності з проголошеним принципом держави-учасниці зобов'язалися визнавати загальне значення прав людини та основних свобод, поважання яких є істотним фактором миру, справедливості та благополуччя, необхідним для забезпечення розвитку дружніх відносин і співпраці між ними. В гуманітарній сфері держави-учасниці мають діяти відповідно до цілей та принципів Статуту ООН та Загальної декларації прав людини, норм, закріплених міжнародними документами в цій галузі, зокрема міжнародними пактами про права людини.

8. Рівноправ'я та право народів розпоряджатися своєю долею. Виходячи з цього принципу всі народи світу мають невід'ємне право вільно визначати, коли і як вони того забажають, свій внутрішній та зовнішній політичний статус без втручання ззовні та здійснювати на власний розсуд свій політичний, економічний, соціальний та культурний розвиток. Саме це та попереднє положення здобули найбільшого резонансу в СРСР (рухи правозахисників, гельсінські групи…), але про це пізніше.

9. Співробітництво між державами. Цей принцип передбачав зобов'язання держав-учасниць НБСЄ співпрацювати в усіх сферах у відповідності з цілями й принципами Статуту ООН. Розвиваючи своє співробітництво на засадах рівності, держави-учасниці мають сприяти взаєморозумінню та довірі, міжнародному миру, безпеці, справедливості, піднесенню добробуту народів, втіленню в життя їхніх сподівань, скороченню розриву в рівнях їхнього економічного розвитку.

10. Сумлінне виконання зобов'язань за міжнародним правом. Останній з «гельсінських принципів» передбачав, що держави-учасниці мають сумлінно виконувати свої зобов'язання, які випливають як із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, так і тих міжнародних договорів та інших угод, учасниками яких вони є. Це положення було спрямоване на неухильне дотримання принципів і норм сучасного міжнародного права, на зміцнення договірних відносин між державами-учасницями в інтересах миру та міжнародної безпеки.

Перелічені принципи мали важливе значення для стабілізації обстановки на європейському континенті. Вони, зокрема, підтверджували відповідні положення вже укладених між провідними країнами світу - СРСР, США, ФРН, Францією, Великобританією, Канадою, Італією - договорів та угод.

У результаті узгодження позицій щодо першого пункту порядку денного НБСЄ було вироблено «Документ про заходи зміцнення довіри та деякі аспекти безпеки й роззброєння». Досягнення домовленості відносно вказаних моментів стало новою на той час рисою міжнародних відносин у Європі, оскільки торкалося такої сфери, де укладання якихось багатосторонніх угод між державами-представницями протидіючих блоків було неможливим за умов повномасштабної «холодної