Досягнуті й закріплені у відповідних документах результати Наради створювали досить сприятливі передумови для розширення й активізації міждержавного співробітництва в економічній, науково-технічній, природоохоронній галузях. Про це, зокрема, йшлося в преамбулі Заключного Акта. В ній визначалися цілі співпраці в згаданих сферах, а саме - сприяти зміцненню миру, економічному й соціальному прогресові, поліпшенню життєвих умов, підкреслювалося, що їх реалізація має відбуватися у відповідності з тами засадами відносин між державами-учасницями, які були викладені в «Декларації принципів».

Преамбула відзначала благотворний вплив на розвиток торгівлі режиму найбільшого сприяння. Вперше дістала оформлення і конкретизацію ідея широкомасштабного економічного співробітництва на довгостроковій основі, зокрема в таких напрямах, як обмін електроенергією в Європі, співробітництво в галузі дослідження нових джерел енергії, розвиток дорожніх мереж та створення єдиної судноплавної системи в Європі, співробітництво в галузі дослідження й удосконален- ня обладнання для транспортних перевезень та обробки контейнерів тощо.

Чимале значення надавалося державами-учасницями, НБСЄ такому розділові Заключного Акта, як "Співробітництво в гуманітарних та інших сферах". Його остаточне редагування та прийняття стали результатом тривалих суперечок між Радянським Союзом і країнами Заходу, які мали принциповий характер. Урешті-решт вдалося погодити компромісний варіант тексту, в якому використовувалися загальні, розпливчасті формулювання, вихолощувався зміст деяких конкретних понять та положень. Загалом проголошувалося, що розвиток співробітництва в галузі культури, освіти, інформації, людських контактів має відбуватися з урахуванням законів і традицій кожної країни, в інтересах зміцнення миру та взаєморозуміння між народами.

Але все ж таки треба подивитись правді у вічі, адже в умовах жорсткого ідеологічного протистояння між Сходом і Заходом, гостроти якого практично не знизила навіть «розрядка», годі було сподіватися на повноцінну реалізацію викладених у «гуманітарному кошику» ідей, що й підтвердила, власне, подальша історична практика, але ця Нарада була новим своєрідним зовнішнім поштовхом для активізації правозахисної та "критичної" діяльності найкращих представників інтелігенції Радянського Союзу, яка з часом, незважаючи на перепони, набирала обертів і переходила на нові, більш потужні рівні своєї діяльності.

НАСЛІДКИ І ПІДСУМКИ

Ще в 60-ті роки в Радянському Союзі з’являється нове політичне явище – відкрита критика політики уряду. Людей, які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав, стали називати дисидентами, а дисидентство, як явище, вийшло на поверхню суспільного життя в роки хрущовської відлиги. А яку ж роль відіграла "наша" Нарада у формуванні цього явища? А саму безпосередню. У період Гельсінського процесу 1975р. дисидентство дістало новий імпульс, оскільки СРСР підписав Гельсінську заяву й офіційно погодився визнати права і свободи трудящих.

У травні 1976р. в Москві було засновано перший Гельсінський комітет, а в листопаді 1976р. в Києві з’явилась Українська Гельсінська група (УГГ), яку очолив Микола Руденко. Група налічувала 37 учасників, серед яких були ув’язнені згодом дисиденти В. Стус, В. Чорновіл, а також ті, хто вижив після сталінських таборів, - Л. Лук’яненко, С. Караванський, О. Попович та ін. УГГ мала контакти з подібними організаціями в інших республіках.

Вони поставили собі за мету легальну боротьбу законними методами за справжню свободу і демократію, за незалежність України, здійснену щляхом використання її конституційного права на вихід з СРСР. Проте, незважаючи на взяті на себе в Гельсінкі забов’язання, радянське керівництво вчинило дисидентам погром. Майже 3/4 членів УГГ були засуджені на строк від 10 до 15 років. Решту – вислано з України (частина з них згодом емігрувала).

Під впливом Гельсінського процесу у 70-ті роки сталися значні зміни в Азії: була утворена Народна республіка Бангладеш; після переможного закінчення війни утворилась Соціалістична републіка В’єтнам, було проголошено Лаоську Народно-Демократичну республіку; в квітні 1978р. встановився республіканський режим в Афганістані; було проголошено Ісламську республіку Іран.

І незважаючи на суперечність і рельєфність подальших дій держав-учасниць наради, її підсумки засвідчили закономірну зацікавленість народів світу у необхіднос- ті роззброєння, розвитку співробітництва. Процес, розпочатий у Гельсінкі, показав реальну можливість досягнення взаємовигідних домовленостей, що йдуть на користь усім народам. Це підтвердили і зустрічі держав-учасниць загальноєвропейської наради у Бєлграді (1977-78рр.), Мадриді (1980-83рр.), Стокгольмі (1984-87рр.), Відні (1976-86рр.)

список використаної літератури