Оскільки православна і протестантська гілки християнства не мають єдиних центрів, які б розробляли соціально-політичні доктрини, то провести системний аналіз їх, визначити рівень їхнього впливу на політичні процеси суспільств не уявляється можливим. Обидві ці гілки християнства і церкви, які їх представляють, широко включені в політичні процеси відповідно до "місцевих" доктринальних соціально-політичних підходів. А спільною характерною рисою соціально-політичних доктринальних підходів як для православ'я, так і для протестантизму є орієнтація обох цих гілок християнства на загальнолюдські цінності при розв'язуванні внутрішніх і міжнародних проблем суспільного розвитку.

В основі соціально-політичної доктрини ісламу покладено ідею незмінності і вічності земних порядків. При цьому кожна з гілок ісламу тлумачить цю ідею по-своєму. Так, традиціоналісти, або ортодокси, активно захищають незмінність ісламських ідей; модерністи, або реформатори, навпаки, намагаються пристосувати мусульманські догмати до потреб сучасного розвитку. А фундаменталісти наголошують на особливому значенні для мусульманського світу ідей раннього ісламу.

Визначальною рисою ісламу все ще залишається консерватизм. Однак останнім часом у мусульманських країнах активізувався модерністський соціально-політичний напрям. У його основі покладено політичний іслам, тобто не просто релігію, а концепцію ісламу як політичної, ідеологічної і навіть економічної основи суспільного устрою. Йдеться про адаптацію ісламу до сучасних політичних процесів, про активне використання ісламом войовничого настрою в політичній боротьбі. Зокрема, стверджується, що активізацію ісламу при закріпленні його позицій як релігії в усіх сферах суспільного життя треба здійснювати не шляхом воєн, нападів і завоювань, а вишуканими засобами, під прапором "виняткової вірності ісламові" як релігії, що найточніше і найповніше відображає сподівання людей і може врятувати їх від злиденності і пригнічення та принести їм щастя.

Модерністи виходять із того, що кризу, яка охопила більшість сучасних країн, можна перебороти, орієнтуючись на соціалізм. Концепція "ісламського соціалізму" і покликана дати йому теоретичне обґрунтування, запропонувати ширше використовувати різні форми власності, проводити націоналізацію в ряді галузей економіки, аграрну і податкову реформи на користь найбідніших верств населення і т. ін.

Представники цього напряму намагаються узгодити мусуль-манське віровчення з досягненнями сучасної науки. Наприклад, стверджується, що Коран містить вказівку на нинішню науково-технічну революцію і т. ін.

Особливе місце в суспільно-політичній доктрині ісламу займає ісламський фундаменталізм. Перебільшуючи значення порівняль-них принципів у житті мусульман часів пророка Мухаммеда, прихильники цього напряму вбачають у ранніх громадах ідеальне об'єднання віруючих на засадах рівності і справедливості.

Ісламські фундаменталісти заперечують і капіталізм, і соціалізм як шляхи соціально-політичного розвитку мусульманських країн. Вони пропонують свою альтернативу, "третій шлях", згідно з яким буде встановлено ісламський соціальний порядок, що стане моральною фортецею проти корупції та несправедливості. Лівійський лідер Муаммар Каддафі називає цю концепцію "третьою світовою теорією". Згідно з цією теорією передові принципи, що пропонуються в ній, здавна існували в арабському світі і були невід'ємною частиною положень раннього ісламу, соціальними й етичними нормами, якими керувалося у своєму житті арабське суспільство ще в період його племінної організації.

Реальне теоретичне і практичне втілення ідея ісламського фундаменталізму одержала в діяльності аятоли Хомейні під час іранської революції 1978 р., результатом якої стало створення в Ірані ісламської держави, що базувалася не на законах, які виробило суспільство, а на "божественних законах", зафіксованих у Корані та шаріаті.

Модернізується і зовнішньополітична доктрина ісламу. Відроджується концепція "панісламізму", яка передбачає створення єдиної мусульманської нації. У цій концепції надкласовість, наднаціональність мусульманської єдності, всесвітньої спільності правовірних виступає її центральною ідеєю.

Оскільки мусульмани, на думку ідеологів панісламізму, єдині у своїй вірі, політиці, правах та обов'язках, то це неодмінно приведе їх до світової форми правління. Тому вже сьогодні вони рекомен-дують усім мусульманським країнам вийти із ООН і створити "Мусульманські Об'єднані Нації", "Спільний ринок", "Об'єднані збройні сили" і т. ін.

Особливістю соціально-політичної доктрини буддизму є, з одного боку, збереження чистоти буддійської релігії, очищення від світського, а з іншого боку, — модернізація, заклик до духівництва і віруючих залучатися до суспільного життя, формувати "третій шлях розвитку суспільства", відмінний від капіталістичного і соціалістичного, який через удосконалення людини приведе до соціально справедливого суспільства, до "національного соціалізму".

У зовнішньополітичній частині доктрини буддизму визначають-ся три основні підходи до проблеми війни і миру. Один із них — моральний — виходить із того, що тільки етичний спосіб життя може врятувати людство від загибелі. Тому головне завдання — моральне вдосконалення природи людини. Інший підхід — кармічний, який обґрунтовується посиланням на дію карми, "закону залежного існування". Згідно з законом життя людини, націй і держав визначає соціальна карма, яку можна покращити, допомагаючи буддійській громаді. Суспільства, які матимуть сприятливу карму, виживуть навіть у разі термоядерної війни, а країни, які виробляють зброю масового знищення, формують погану карму, що призведе їх до взаємного знищення.

Третій, соціально-політичний, підхід ставить своїм завданням забезпечити співробітництво буддистів усього світу для зміцнення миру. Звідси випливають й інші завдання: захист і підтримка національної незалежності і протистояння імперіалізмові та неоколоніалізмові, агресивним військовим блокам, сприяння загальному і повному роззброєнню, співробітництво з іншими миролюбними рухами релігійних і нерелігійних організацій, які мають схожі цілі.

Ретроспективний аналіз релігійних соціально-політичних доктрин сучасності показує, що кожна з них намагається запропонувати якнайпривабливішу ідейно-політичну концепцію з тим, щоб справити на людей якнайсильніший вплив і залучити до себе якомога більше прихильників. Через це різні релігійно-політичні течії неминуче змагаються між собою, сподіваючись відштовхнути одна одну на узбіччя суспільного життя. Тому взаємовідносини різних релігійних соціально-політичних течій неможливо звести лише до боротьби, оскільки в процесі ведення її