на тему:

“Політичні системи”

П

олітична система суспільства—цілістна, впоряд-кована сукупність політичних інститутів, політичних ролей, відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, підпорядкованих кодексу політичних, соціальних, юридичних, ідеологічних, культурних норм, історичним традиціям і настановам політичного режиму конкретного суспільства. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління, типом держави, характером політичного режиму, соціально-політичних відносин (стабільних чи нестабільних, помірно чи гостро-конфліктних або консенсусних), полiтико-правового статуту держави (конституційної, з розвиненими чи не розвиненими правовими структурами), характером полiтико-ідеологічних і культурних відносин в суспільстві, історичним типом державності, історичною і національною традицією укладу політичного життя.

Політична система становить одну із частин чи підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною що утворююь її суспільне оточення, а також зовнішньополітичною зброєю. Центральне місце політичної системи в цій структурі визначається провідною організаційною і регулятивно-контрольною роллю самої політики.

Політична система включає організацію політичної влади, відношення між суспільством і державою, характеризує тривалість політичних процесів, що включають iнститутоалiзацію влади, стан політичної діяльності, рівень політичної творчості в суспільстві, характер політичної участі, інших політичних відносин.

Політична система, що керує суспільством, не повинна домінувати в ньому за рахунок подавлення і ослаблення інших систем, і бути достатньо життєздатною, щоб не входити в тривалі кризисні стани, що порушують функціонування інших систем суспільства.

Політична система існує в політичному просторі

суспільства, що має територіальний вимір (окреслений кордонами країни) і функціональний, що визнача- ється сферою дії політичної системи і її складових частин на різних рівнях політичної організації суспільства. В цьому змісті будуть розрізнятися простори впливу тих чи інших партій, суспільних організацій, дії політичних інститутів (влади політичного центру і місцевого самоуправління), кордонів політичного і економічного управління, сфери політичного життя суспільства і особистого життя людини і т.д. Визначення кордонів різноманітного роду функціональних просторів політичної системи—відповідальний і складний полiтико-правовий і культурний процес.

Існування політичної системи в часі характеризується як процес зміни, розвитку чи деградації політичних відносин і інститутів. Історичний процес еволюції політичної системи включає ряд закономірностей: тенденції концентрації і деконцентрації влади, її централізації і децентралізації, боротьбу цих тенденцій, що завершується на рубежі епохи, при зміні формацій кризою централiзму, децентралізацією влади і новим циклом протиріч цих двох засад (при переході від античних iмперій до ранньої феодальної роздрібленості, від феодальних монархій до буржуазної держави, від імперіалізму до прогресу демократизації), загальний процес ускладнення системи і її підсистем (появою і розмноженням партій, розвитком асоціацій), формалiзацію системи, її юридичне офомлення, розширення політичної участі, тобто більш повне включення членів суспільства в політичне життя, зокрема, формування демократичних інститутів, загальні і прямі вибори, самоуправління та ін., більш повне поєднання цивільних і політичних відносин, реорганізацію відносин між владою та народом (перехід від командно-наказових деспотичних і конфліктних відносин до договірних, конституційних, консенсусних), розвиток конституційного процесу і системи суверенітетів (влади, народу, права, державнотериторiальних утворень та ін.), формування в структурі політичної системи масових процесів (великих політичних мобілізацій в підтримку суспільних перетворень чи проти них в періоди виборів і т.д.). Розростання апаратів управління, органів примусу, армії, пропагандних, освітніх, виховних закладів, що здійснюють політичну соціалiзацію та ін.), розвиток асоціативних форм політичного життя—формування різноманітних груп однодумців, спілок, народних рухів і т.д.

Конкретні шляхи еволюції політичної системи різноманітні в різних епохах і в різних товариствах. Проте принцип її просторово-тимчасових змін постійний. Такими ж постійними є принципи її організації, чи принципи політичної організації суспільства. Політична система в кожний момент чи період її історії представляється як конкретна політична ситуація, відносно тривала в часі і стабільна. Від стану суспільних відносин, рівня розвитку суспільства залежить, буде чи ця ситуація статичною або рухливою, а отже, чи буде динамічною і сама політична система чи ні. Динамізм політичної системи відрізняється від нестабiльностi, він визначає спроможність системи розвиватися, адаптуватися до змін в суспільстві і його зовнішнього оточення, в змішаних організаційних системах і реагувати на ці зміни. Жорсткі статичні системи неминуче змушені протидіяти розвитку суспільства, вступати з ним в конфлікт, вдаватися до насильства і виживати в кінцевому результаті за рахунок суспільства.

В давнину в окремих регіонах подібні системи (деспотичного азіатського типу, зв’язані із так званим азіатським способом виробництва) існували нескінченно довго і зруйнувалися головним чином внаслідок нападів ззовні та загибелі держави. В Новий час термін життя таких систем, як правило, дуже обмежений і завершується суспільними і політичними кризами, революціями чи глибокими реформами. Пришвидшення історичного процесу і глибокі перетворення матеріального і духовного життя сучасного людства привели до утворення нового динамічного типу політичної організації суспільства з дуже вільними відносинами між частинами і елементами політичної системи.

Політична система також являє собою процес політичних відносин і політичної діяльності та їх iнстiтутоалізації, тому що неiнститутоональні форми політичного життя (групи по інтересам, ініціативні рухи, самоуправління різних видів і т.д.) в процесі їх самоорганiзації неминуче виділяють керуючі центри, лідерів, їх оточення, формують правила поводження та iнстiтутоціональьні органи. Процес iнститутоалізації включає в себе формування і підтримку центрів влади. Політична система забезпечує їх зв’язок із функціональною політичною периферiєю.

Політична система складаєтся із підсистем трьох рівней влади і політичних відносин: двох iнститутоціональних—вищого чи верхнього (мегарівень), середнього чи проміжного (мезорівень) і неiнститутоціонального—нижнього, масового (мікрорівень). В свою чергу, вони діляться на паралельні, звичайно конкуруючі структури (на тих же рівнях): легальні і тіньові. Всередині цих