У юнацькому віці в людини відчувається надмір життєвої енергії, який часто виплескується в царину політики. Багатьма молодими людьми політи-ка сприймається як гра, що дає можливість утвердити власне Я, задоволь-нити честолюбні амбіції. Політичні орієнтації у цьому віці характеризуються браком сталості, політичні дії відрізняє радикалізм. Молодь, більш ніж інші вікові групи, буває невдоволеною існуючою політичною системою, що, як їм здається, зачіпає її права, обмежує свободи, заважає швидкому просу-ванню по соціальній драбині.

Четвертий етап політичної соціалізації пов‘язаний зі знаходженням лю-диною стабільного місця в житті. Людина визначається з колом занять, про-фесією, постійною роботою, заводить сім‘ю. У неї залишається все менше часу для заняття політикою. І коли коло ділових та професійних інтересів людини прямо не пов‘язане з політичною сферою, а умови життя її цілком задовольняють, то політична активність індивіда спадає, а до ролі виборця.

Інша річ, коли людину не задовольняють її життєві умови. Це дійова пере-думова політичної активізації. Людина стає учасником політичного руху, вступає у політичну партію або політизовану громадську організацію. Вибір тієї чи іншої партії або організації залежить від характеру інтересів, що не задовольнені. Коли, наприклад, людина не задоволена станом оточуючого середовища, то скоріш за все вона вступить до партії “зелених” або до однієї з екологічних асоціацій. Під час гострих соціальних криз, коли становище основної маси населення різко погіршується, спостерігається значне зрос-тання політичної активності громадян. Але, як правило, у зрілому віці полі-тична поведінка людини стає більш спокійною та помірною, а політичні по-гляди – стабільними.

П‘ятий етап політичної соціалізації припадає на похилий вік. Закінчивши трудову діяльність, людина уходить на пенсію, звільняється від маси поточ-них справ. У неї з‘являється багато вільного часу, який часто, коли дозволяє здоров‘я, віддається політиці. Соціологічні спостереження свідчать, що се-ред учасників різних політичних акцій багато громадян похилого віку.

Політичні погляди літніх людей у більшості випадків консервативні. Їх по-літична активність спрямована на збереження традиційного порядку та про-тидію усіляким новаціям. Люди похилого віку часто реанімують свої юнаць-кі ідеали та орієнтації. Певний вплив на політичну поведінку людей цієї ві-кової категорії здійснюють різні ветеранські організації, які у своїй біль-шості симпатизують консервативним політичним силам, а часом реакційним та реваншиським. Так, багато організацій ветеранів другої світової війни ФРН підтримують неонацистські політичні партії, а в Україні організації ветеранів Великої Вітчизняної війни та праці – Компартію України.

3. Політична культура сучасного українського суспільства.

3.1. Домінанти політичної культури посткомуністичної України.

Одним з найважливіших показників політичної культури будь-якого сус-пільства є рівень інтересу громадян до політики. Дослідження підтверд-жують, що жителі України виявляють достатній інтерес до політичного життя.

Високий рейтинг інтересу до політики є індикатором розвинутого грома-дянського суспільства, якого поки що в Україні немає. Тому можна припус-тити не стільки високий рівень розвитку політичної культури в Україні, скільки сильну психологічну мотивацію до залучення в поточний хід полі-тичного розвитку.

Інший показник політичної культури – це орієнтація громадян під час ви-борчих кампаній, їх пріоритетний вибір, який грунтується на особистості по-літичного діяча або на підтримці партійної програми. У суспільствах з висо-ким рівнем розвитку гомогенної політичної культури виборцями звичайно маніпулюють за допомогою політичних структур і тільки іноді вони орієн-туються у своїх політичних пристрастях, виходячи з особи політичного ліде-ра.

Вибори президента України у 1991 та 1994 рр. засвідчили, що громадські політичні інституції ще не одержали пріоритетного розвитку, тому виборці орієнтуються скоріш на особи політичних діячів, а не на партії або рухи, які висувають своїх кандидатів. Незважаючи на недоліки у демократизації сус-пільства та ускладнення економічної ситуації, громадяни України не були готові вдатися до авторитарних методів розв‘язання існуючих проблем.

У когнітивному аспекті для більшості громадян України політична культу-ра несе у собі елемент невідповіповідності між очікуванням і реальністю або своєрідне розщеплення реальності. Згідно соціологічним дослідженням, де-мократія та суверенітет вважаються найвищими цінностями, які поділяються більшістю населення. Опитування, проведені у 1990 р., виявили, що укра-їнські громадяни висловлювалися схвально у пропорції два до одного з пи-тання про демократичні цінності.

З іншого боку, рівень очікувань, що був обумовлений ейфорією після про-голошення незалежності України та демонтажу старої системи,ані в якому разі не відповідає можливостям їх реалізації. На побутовій площині це дає вихід певним колективним емоціям: від байдужості до апатії та від ненависті до агресивності. Ці крайні полюси у настроях залежать від поглядів особи на те, що відбувається в Україні, також від оцінки минулого та очікування від майбутнього.

Значна частина населення висловлює невдоволеність діяльністю партій, громадських рухів та владних структур. Таке багато в чому пояснюється ми-нулою ідеологічною маніпуляцією населенням. Багато політичних лідерів обіцяло, що як тільки люди позбудуться минулих ідеологічних поглядів та політичних структур, в них буде щасливе життя, засноване на букві закону. Внаслідок цього, що виборці переоцінили можливості багатьох кандидатів, оскільки реальна дійсність виявилася набагато більш суворою – триває па-діння рівня життя, зростає інфляція, безробіття й злочинність, – ілюзії швид-ко зникають і розвиваються інші аномалії суспільної свідомості і поведінки. Вони проявляються у пошуках «винних» за небажану ходу розвитку полі-тичних подій, у пошуках внутрішніх та зовнішніх ворогів, в подальшій поля-ризації населення.

Внаслідок того, що у сучасному суспільстві слабо виражена об‘єднуюча ідея, зростає роль психологічної підсвідомості. Люди об‘єднуються разом на