З кінця 80-х років амплітуда правового популізму починає поступово рости: спочатку на союзному рівні, а потім його епіцентр усе більше і більше переміщається на рівень республіканський. Так, у Росії приймається цілий ряд законів, указів президента, інших нормативних актів, що містять значний відсоток популізму.

Ставши президентом, Б. Єльцин приймає давно очікуваний громадськістю Указ № 1 «Про першочергові заходи для розвитку утворення в РСФСР», у якому сфера утворення з'являється пріоритетної. Однак він так і залишився декларацією, у фінансово-матеріальному відношенні не забезпеченим, а виходить, і не реалізованим документом. Президентські нормативні акти випливають «косяком» один за іншим, але популістська насиченість їхній не спадає.—

селянам», «фабрики і заводи — робітником» і ін. зіграли свою популістську роль, забезпечивши підтримку радянської влади з боку широких мас народу.

Згодом, у міру встановлення авторитарного режиму, у міру складання однопартійної політичної системи «завойовувати голоси і симпатії» народу за допомогою правових засобів ставало практично зайвою політичною дією.

З кінця 80-х років амплітуда правового популізму починає поступово рости: спочатку на союзному рівні, а потім його епіцентр усе більше і більше переміщається на рівень республіканський. Так, у Росії приймається цілий ряд законів, указів президента, інших нормативних актів, що містять значний відсоток популізму.

Форми прояву правового популізму не обмежуються лише прийняттям нормативних актів. Правовий популізм може полягати й у накладенні вето з боку президента на окремі закони, і у відхиленні парламентом президентських виправлень до законопроектів, і у висновку різного роду конституційних «угод», і в інших випадках, коли «правові одяги» використовуються головним чином для приховання щирих політичних задумів, для формування привабливого іміджу того чи іншого політика.

Отже, правовому популізму властиві всі ті риси, що популізму як притаманні політичному явищу. Разом з тим для правового популізму характерна власна специфіка, тому що він втілюється в специфічній сфері і позначає собою: розривши фактичні і юридичного, змісти і форми;

експлуатацію нереальних правових засобів для досягнення визначених політичних цілей; різновид імітації правового регулювання. Правовий популізм не погодиться з об'єктивно існуючими інтересами і чеканнями громадян, суперечить структурі сформованих відносин, культурі суспільства й у підсумку дискредитує право як соціальну цінність, значно множить правовий нігілізм, прирікає правове регулювання на неефективність.Тому правовий популізм — «міна уповільненої дії», підкладена під ідеї демократії і правової держави.

Висновок

Аморальність популізму полягає в тім, що він маніпулює довірою людей, деформує його. В історії людства необхідність об'єднання зусиль, у тому числі й у здійсненні конкретного політичного курсу, завжди викликала потреба у взаємних зобов'язаннях (політиків, правителів, з одного боку, і народу — з іншої) і, отже, у їхній взаємній довірі.

Довіра ж — це відношення до дій іншого обличчя і до нього самому, котре ґрунтується на переконаності в його правоті, вірності, порядності, чесності. Довіра як визначене моральне відношення не є простим результатом реальної взаємозалежності людей. Воно носить характер, що випереджає, що виражається, наприклад, у сентенції: «Людині треба довіряти». Передуючи фактичним відносинам людей, воно чи потім закріплюється, поглиблюється цими відносинами, чи, навпроти, руйнується 7. ;

Популізм, установлюючи найчастіше не без лицемірства свідомо фіктивні взаємні зобов'язання (свого роду угоду, зроблену під впливом обману), руйнує довіра людей до політика і політики, знецінює навіть самі прекрасні ідеї і цінності. У цьому полягає головна соціальна шкода популізму, тому що довіра — той необхідний фундамент, на базі якого тільки і може здійснюватися будь-яка творча політика.