В пуританському розумінні аскеза носить принципово інший характер. Тут знову ж таки основною фігурою є Бог і життя в Раю, але шлях до Бога прокладений зовсім іншим чином. Людина зможе лише в тому випадку наблизитись до Бога, коли виконає свою місію на Землі. А місія людини виражена в її земній праці. Така праця приносить користь не лише її породжувачу, вона корисна і для оточуючих. А, якщо більшість в суспільстві займаються такою працею та щей в рамках окремо визначеної професії, то це є тим рушієм прогресу, який привів людство до сучасного вигляду. Тобто, пуританська аскеза спрямована на те, щоб шляхом якомога інтенсивнішої праці кожного окремого індивіда принести більше користі всьому суспільству.

У Вебера виникає запитання: чому буржуазія прийняла протестантизм, якщо католицька церква дуже слабо контролювала життя мирян і, практично, не чинила перешкод для розвитку підприємництва? Адже, замість католицької терпимості протестантизм почав здійснювати жорсткой контроль особистого і публічного життя. Чому буржуазія активно захищала тиранію протестантизму? На його думку, протестантизм сприяв розвиткові раціонального прагнення до наживи і втілився в образі життя буржуазії. Він робив це прагнення легітимним і спонукав до активних дій. Ці активні дії були якраз основною рисою буржуазії і їм не підходили ті тиша та спокій, які сповідувались католиками.

“Католик…спокійніший: маючи значно менший потяг до придбання, він віддає перевагу спокійному забезпеченому існуванню, хай навіть із меншим прибутком, перед ризикованим і тривожним життям, яке інколи здатне принести почесті і багатство. В народі жартують: можна або гарно їсти , або спокійно спати. У нашому випадку протестант хотів би краще спати, тоді як католик воліє мати спокійний сон”. (Offenbacher M. Op. Cit, s.68)

3) “Дух капіталізму”.

За Вебером, “Дух капіталізму” - це певний “етос”(звичай, характер, тобто сукупність рис індивідуального плану, що має стійкі ознаки), притаманний лише сучасному західноєвропейському та американському капіталізму, а спроба його більш точного визначення наштовхується на труднощі, які випливають із самої суті дослідницької мети. Водночас він нерозривно пов’язаний як із “покликанням” так і з “аскезою господарського життя”.

За словами Макса Вебера, саме протестантська аскеза додала економіці психологічного імпульсу через “ставлення до своєї праці, як до покликання, легалізувала власне експлуатацію специфічної схильності до праці, оголосивши покликанням також і прагнення підприємця до збагачення.” А один із компонентів сучасного капіталістичного духу - раціональна життєва поведінка на основі ідеї професійного покликання - виникла із духу християнської аскези. (1. Ст.180)

Розкривши суть власне терміну “дух капіталізму”, Вебер дає також і основні чинники, на базі яких він виник. Особливо автор виділяє три основних. Перший - дух раціональності. Його формуванню сприяла антична наука з прерогативою математики та експерементальними доповненнями епохи Відродження, Римське право, удосконалене і поширене в епоху Середньовіччя. Другий чинник - поява вільного робітника і промисловця. Ці носії розкріпаченої праці активно "вростали" в суспільне життя, утверджували в ньому свої позиції разом з розвитком раціоналізму. І, нарешті, третій фактор - протестантське віросповідання, яке найвиразніше втілила в собі суть нового суспільства. Кожен з цих трьох чинників Вебер дослідив і пояснив.

Дуже цікавим в цьому переліку є поняття "раціональності", про яке веде мову Вебер. Визнаючи глибоку внутрішню несумісність економічного раціоналізму і відверто ірраціональних мотивів поведінки людини, яка прагне потойбічного життя сповідуючи католицизм, автор аргументовано розкриває внутрішню логіку розвитку аскетичного протестантизму. В першій частині "Протестантської етики" він протиставляє проблему зародження капіталістичного духу проблемі домінування в суспільстві ідеології традиціоналізму. Як приклад він наводить систему аккордної оплати праці. Згідно з нею розкривається така особливість людськогї психології, відповідно до якої людину завжди задовільняє її теперішній стан і вона не прагне отримати щось додаткове – “Людина “від природи” не прагне заробляти гроші, дедалі більше грошей, вона хоче просто жити, жити так, як вона звикла, і заробляти стільки, скільки потрібно для такого життя.”(1. Ст.54)

З іншого боку, традиціоналістськи налаштована особа шукає в праці максимум вигоди для себе, але взагалі не хоче докладати додаткових зусиль для цього. Для неї нема необхідності впроваджувати щось нове у виробництво, бо її зодовільняють і його традиційні методи діяльності. Дуже важливою рисою традиціоналізму є жадібність і погоня за наживою, в найгіршому сенсі цих слів. Раціональне ж розуміння слова “нажива” означає не що інше, як те, що людина тепер орієнтується не на життєві насолоди, не на споживання і комфорт і т.д., вона цілком і повністю зорієнтовона на набуття та заощадження, а задоволення отримує від самого процесу ведення бізнесу, зароблені ж при цьому блага виступають як додатковий побічний продукт. Інтерес для неї становить, насамперед, діяльність, успішність якої лише кількісно визначається величиною набутих матеріальних благ.

Кінцевий висновок Вебера простий у своїй геніальності - нестримна, вільна від будь-яких