Курсова робота

на тему:

Політико-соціологічний аналіз олігархії в Україні

ПЛАН

1 | ВСТУП | 3

2 | РОЗДІЛ І

Кланово-олігархічні групи як соціальні інститути | 6

3 | РОЗДІЛ ІІ

Спроба типологізації вітчизняних олігархічних груп
в соціальному контексті | 20

4 | ВИСНОВКИ | 33

5 | ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ | 36

ВСТУП

Не так давно численні спроби типологізації реальних акторів українського політичного життя призвели до появи в українській політичній науці нових термінів: олігархія, клановість, холдинг, синдикат, клієнтела тощо. Всі вони використовуються для означення неформальних, не передбачених законодавством об’єднань за участю фінансово-промислових структур, засобів масової інформації, політичних та громадських інститутів, і різняться способом утворення, метою та засобами діяльності, а також способами функціонування. За існуючою класифікацією Томенко М. Політичні оліхарги, холдинги та сидникати \\ Політичний календар-№2 1999.- С.24 вітчизняні олігархічні структури поділяються на:

Слід зазначити, що існування олігархічних структур в чистому вигляді неможливе: усі вони є змішаними, з домінуванням (інколи ледь помітним) того чи іншого типу.

Таким чином, відповідно до наведеної класифікації, в українському політичному та соціальному просторі можна умовно виділити три типи корпоративних об’єднань: економічний; медіальний; політичний. Причім два перших слугують для забезпечення потреб основного, кінцевого етапу “олігархічного становлення” – контроль, чи, принаймі, вплив на процес прийняття політичних рішень через використання ЗМІ та економічного потенціалу. На сьогодні в Україні політичний тип олігарха чітко викристалізувався: приналежність тої чи іншої особи до нього визначається прямим впливом чи контролем над депутатською групою, парламентською фракцією, політичною партією чи громадською інституцією, а також безпосередньо над органами влади чи їх структурними складовими (Президент, адміністрація Президента, уряд, Голова Верховної Ради). З огляду на те, що подібні структури мають можливість і реально впливають на владу та на процес прийняття рішень, а отже і на сам політичний процес в Україні, політико-соціологічне дослідження вітчизняних тенденцій у площині кланово-олігархічного впливу на суспільно-політичний процес є доволі актуальним.

Проблема впливу фінансово-економічних кіл на суспільно-політичний процес (з метою створення сприятливого для особистого чи групового збагачення законодавчого поля) є недостатньо вивченою не лише в українській, але і в зарубіжній політичній думці. Проблема олігархії досліджувалася ще ПЛАТОНОМ (428-347) та АРІСТОТЕЛЕМ (384-322) в Стародавній Греції. З розвитком суспільних відносин, котрі включають відносини “гроші-влада”, зазначена проблема отримала висвітлення в працях таких мислителів, як Тома АКВІНСЬКИЙ (1225-1274), Ніколо МАКІАВЕЛІ (1469-1527), Томас ГОБС (1588-1679), а також Шарль Луї МОНТЕСК’Є (1689-1755), Георг ГЕГЕЛЬ (1770-1831), Артур ШОПЕНГАУЕР (1788-1860), Фрідріх НІЦШЕ (1844-1900). Проте в силу високих темпів розвитку суспільних відносин дана проблема постійно видозмінюється, а тому потребує систематичного вивчення.

В українській політичній науці, котра, в силу історичних причин, не могла приділити належну увагу цій проблемі раніше, сьогодні терміни “політичний олігарх”, “політичний холдинг”, “політичний синдикат”, “клієнтела” тощо набули широкого вжитку, і навіть вийшли за межі наукового використання, перейшовши в побут. Лише це може яскраво проілюструвати актуальність вивчення досліджуваної проблеми.

РОЗДІЛ І

Кланово-олігархічні групи як соціальні інститути

Розвиток теорії олігархії. Першим мислителем, який відмітив визначальний вплив олігархічних груп на функціонування політичної системи суспільства був ПЛАТОН. Олігархія в нього – це устрій, базований на майновому цензі, коли при владі стоять багаті, а біднота не приймає участі в управлінні. Олігархія є перехідним етапом від тимократії до демократії. Генезу олігархії ПЛАТОН розгялає наступним чином: “Накопичення золота в сховищах приватних осіб призводить до того, що вони починають шукати законні, легітимні способи його витрачання; для цього вони перетлумачують закони, мало з ними рахуючись. Після цього вони, спостерігаючи, хто на чому процвітає, і змагаючись (конкуруючи) один з одним, уподібнюють до себе і все населення. Чим більше вони цінують просування по шляху наживи, тим менше шануються чесноти... Закінчується це тим, що замість стремління висунутись та удостоїтись почестей в суспільстві розвивається схильність до “загрібання” та наживи. Багачами там захоплюються, призначають їх на державні посади, а бідняків зневажають... Встановлення майнового цензу стає законом та нормою олігархічного устрою: чим більше цей устрій олігархічний, тим вищий ценз; і навпаки: чим менше – тим цей ценз нижче. Наперед оголошується, що до влади не допускаються ті, в кого немає встановленого майнового цензу. Державний устрій такого типу тримається на застосуванні збройної сили... та залякуванні.” ПЛАТОН. – Вибране. – т. 3.- Держава, с. 334-336, Москва, 1969;

Головний недолік такого устрою (за ПЛАТОНОМ) – це норма, на якій він заснований: громадяни, які, можливо, мають більше здібностей до управління, ніж інші, але “відстають” у майновому відношенні, не допускаються до влади.

Другий недолік – це те, що подібна держава буде складатися з двох міні-держав: держави бідних, та держави багатих. Хоча вони і заселятимуть одну територію, але постійно будуть “відірваними” одні від одних.

Третім недоліком платонівської олігархії є те, що така держава не зможе вести жодних військових дій: багаті владоможці не зможуть дати бідноті зброю до рук, бо боятимуться її більше, ніж ворога.

Окрім того, ПЛАТОН наводить інші, менш суттеві чинники негативності олігархічного устрою: споживацькі нахили олігархів (“…вони не є ні ремісниками, ні вершниками, ні гоплітами,ні владарями, ні підлеглими; вони подібні до трутнів у вулику,