Далі ПЛАТОН розглядає процес становлення “людини олігархічної”: її генезу та властивості. Пріоритетність багатства в суспільстві з найчистішої, найідеалістичнішої людини зробить шанувальника “Великого царя” – грошей. Окрім багачів та багатства в такої людини ніщо інше не викликатиме захоплення, і все її честолюбство буде спрямоване виключно на “загрібання” та все те, що до цього веде. Вона не допускатиме жодних інших міркувань, окрім примноження свого багатства. Жодна зміна в людині не відбувається з такою швидкістю, як перетворення бажання почестей у бажання грошей. Внаслідок постійної бережливості та ощадливості людина набуде якостей трутня: частково – жебрацьких, частково – злочинних.

Процвітання, як стиль поведінки в державі олігархічній всіляко заохочується та шанується. Саме тому правителі, які є при владі, не перешкоджають розпущеній молоді розтринькувати своє майно: адже воно перекочує до них у кишеню. Скуповуючи за безцінь закладене та перезакладене майно, даючи під великі проценти позики, правителі намагатимуться самі збагатитися на цьому. Внаслідок чого в державі шалено збільшиться кількість людей, які були заможними, мали вагу в суспільстві, але втратили все через існуючий режим. Коли кількість таких людей досягне “критичної маси” – вони стануть на сторону бідноти (знайшовши у ній політичного союзника), і очолять

заколот, який переросте у повстання, а потім - у революцію проти правлячого режиму. Після перемоги в такій державі запроваджуєтться режим демократії, як плата бідноті за підтримку. Переростання олігархії у демократію Платон бачить саме у такий спосіб.

Крайня негативізація олігархічного устрою у праці ПЛАТОНА “Держава” є, радше, винятком: сам ПЛАТОН вважається теоретиком елітарного, ієрархізованого та структуризованого суспільства Борис КУХТА. – Основи політичної науки. – Політичні еліти та лідери. – Львів, Кальварія, 997, с. 260; (теорія ідеальної держави). Переважна ж більшість пост-платонівських мислителів (Тома АКВІНСЬКИЙ (1225-1274), Ніколо МАКІАВЕЛІ (1469-1527), Томас ГОБС (1588-1679), а також Шарль Луї МОНТЕСК’Є (1689-1755), Георг ГЕГЕЛЬ (1770-1831), Артур ШОПЕНГАУЕР (1788-1860), Фрідріх НІЦШЕ (1844-1900), інші) вважала олігархічний, ієрархізований тип суспільства та суспільно-політичного управління цілком виправданим тими перевагами, які надавала структуризована система суспільства (та освіти): лише вона могла забезпечити якісне продукування політичної та управлінської еліти шляхом виховання, надання дуже хорошої (і дуже дорогої) соціально-управлінської освіти, створення відповідної самосвідомості. Таким чином, тут фінансовий чинник застосовувався для “фільтрування” майбутніх управлінських кадрів, створення якісно-нової “касти” людей, здатних, ба, навіть покликаних управляти переважною більшістю. Дослідники вже ХХ століття (Г. МОСКА (1858-1941), В. ПАРЕТТО (1848-1923)) переконані, що така “каста” повинна бути відкритою “знизу догори”: лише за умови конкурентності подібна система здатна зберегти стабільність.

Олігархія в соціальній системі суспільства. На думку багатьох сучасних вітчизняних дослідників (О. Долженков, М. Томенко, Є. Лапін, інші) сучасна політична система України характеризується низкою суперечливих тенденцій. Всі вони полягають у протистоянні векторів подальшого розвитку держави. Так, з одного боку, українська Конституція закріпила основні цінності розвитку суспільства на зразок західних демократій: права людини на основні свободи, поділ влади (система стримувань та противаг), політичний, економічний та ідеологічний плюралізм та інші ознаки демократичної, правової, соціальної держави у повній відповідності до загальноприйнятих норм. З іншого боку, дослідники відзначають невідповідність дій суб’єктів політичної системи до Конституції, законів та підзаконних норматитвно-правових актів України. Наприклад, Микола Томенко (директор Інституту політики) вважає, що “…сьогодні виразно вималювались суперечності між конституційною та реально існуючою системою політичних відносин. Особливу небезпеку становить нівелювання законодавчо визначеної системи поділу влади та розмежування повноважень між органами державної влади і органами місцевого самоврядування Томенко М. Сучасна криза в контексті політичного процесу в україні \\ Політична думка.-1998.- № 3\4. - С.29”.

Суперечливість між конситуційною та реально існуючою системами політичних відносин, на думку Олега Долженкова, призвела до появи двох тенденцій у вітчизняній політичній науці стосовно досліджень політичного процесу в Україні. “…Перша тенденція уособлюється офіційною та напівофіційною наукою. Її основна ознака – дослідження віртуально-існуючих речей, таких, як поділ українських партій на “правих”, “лівих”, “центристів”, місцеве самоврядування, система стримувань та противаг тощо. Тобто, речей хоча й не дуже актуальних, інколи навіть не потрібних або ж і шкідливих для адекватного розуміння сутності політичного процесу в державі, зате безпечних з точки зору дослідника… До “сумнівних” з точки зору цензуруючих самих себе науковців можна віднести такі очевидні теми, як наростання тоталітарних тенденцій в суспільстві за президентства Л. Кучми; взаємозв’язок криміналітету, кримінальних грошей з адміністративною елітою держави; роль кланових угрупувань в політичному житті України. Як наслідок, всі ці болючі і очевидні проблеми сміливо можна вважати малодосліджуваними. Долженков О. Адміністративно-економічні клани як інститути політичної системи України \\ Українські варіанти.-№ 3\4. - 1999. - С.55”

Передумовою до розуміння кланово-олігархічних груп як інститутів політичної системи України є усвідомлення того, що в вітчизняних умовах визначені в західній політичній науці інститути політичної системи (політичні партії, громадські рухи та організації тощо) практично позбавлені впливу на процес прийняття політичних рішень. Особливість і парадоксальність характеру сучасної української влади полягає в її непублічності і неможливості конкретної інституційної ідентифікації Томенко М. Реальні та удавані конфлікти в українській владі \\ Політична думка. - 1997. - №1 . -С.27. Декларативний характер конституційно-закріпленої системи політичних відносин відзначають і закордонні автори: "… Існує дивний елемент символічних, прикрашуючих шат, котрі бентежать і вводять в оману західних спостерігачів: конституції, парламенти, вибори, референдуми, місцеве самоврядування і т.ін. Ті, хто з