ними стикаються, знають, наскільки все це є нісенітницею і наскільки інструментальну роль воно виконує… Штомпка П. Социология социальных изменений \ Пер. С.анг. под ред. Ядова В.- М.: Аспект прес, 1996.-С. 181"
В зв’язку з наявністю в політичному процесі України серйозної відмінності від політичного процесу в демократичних країнах можна вести мову про актуальність для держави "незахідного" типу політичного процесу Долженков О. Адміністративно-економічні клани як інститути політичної системи України \\ Українські варіанти.-№ 3\4. - 1999. - С.55. Серед його найважливіших рис в руслі досліджуваної проблематики ряд дослідників виділяє наступні ознаки:
домінування в політичниму процесі кланів;
невелика значимість явних, організованих інтересів;
претензії політичних партій на відображення світогляду і представлення способу життя при тому, що інтенсивність і широта політичних дискусій мало пов’язана з прийняттям політичних рішень Поліщук М. Актуальні проблеми дослідження політичного процесу в Україні \\ Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку \ Збірник наукових праць. - Львів: ПАІС, 1998. - С.9-10.
На думку Олега Долженкова, навряд чи можна вести мову про неможливість чіткого визначення інститутів політичної системи України. Проблема полягає в тому, що в порівнянні з західними у вітчизняній політичній системі по-іншому вибудувана ієрархія її інститутів: тут існують інститути, які не властиві демократичному суспільству.
В Україні найважливішим після держави елементом політичної системи є адміністративно-економічні клани, або кланово-олігархічні угрупування Долженков О. Адміністративно-економічні клани як інститути політичної системи\\Українські варіанти.-№ 3\4. - 1999. - С.56. Партії та громадські організації (які в західних суспільствах займають місце вітчизняних кланів) відіграють в Україні підпорядковану роль щодо кланів. Очевидно, що це і є однією з найважливіших специфічних ознак української політичної системи.
З точки зору функціонування соціуму (соціологічна візія) суть українських кланово-олігархічних формувань полягає в наступному.
Найважливіше - те, що вони (кланово-олігархічні угрупування) є чи не єдиними незалежними організованими групами в суспільстві. Саме клани - а не партії чи громадські організації - висловлюють та захищають інтереси певних соціальних груп. Причому, з огляду на неструктурованість суспільства, українські політично активні соцальні групи є відносно вузькими прошарками заможніх громадян. "У маргіналізованому суспільстві навіть найбагатші його верстви складаються з маргіналів, що набули високого соціального статусу майже зненацька, раптово і зовсім не завдяки своїм позитивним якостям. Можна сказати, що система висловлення, агрегації, відстоювання політичних інтересів в Україні охоплює меншість суспільства. Більшість наших громадян свідомо дистанціюється від політики і держави, - ймовірно, з того часу, як держава дистанціювалась від громадян Там же ж, С. 57".
Природньо, шо за таких обставин, навіть після введення змішаної виборчої системи, українські партії не можуть відігравати скільки-небудь серйозної ролі. Надання їм ролі, до якої вони не були готові призвело до прискореної "ліквідації" багатопартійності через "приватизацію" партійних структур. Ставши об’єктами корисливої уваги напівкримінальної еліти, партії, не будучі в змозі чинити опір, були інкорпоровані в структуру різних адміністративно-економічних кланів. Партії остаточно почали відігравати чисто інструментальну роль в обслуговуванні великих економічних інтересів, процес чого почав спостерігатись з середини 1990-их рр
Білецький М., Погребинський М. Політичні партії у взаємодії зі структурами влади \\ Становлення владних структур в Україні (1991-1996). - К., 1997. - С. 30.
Процес розширення сфер інтересів кланово-олігархічних груп, на думку Олега Долженкова, потенційно може призвести до поступового витіснення з суспільно-політичного поля політичних партій та самої держави. Не цілком погоджуючись з дослідником щодо виняткової ролі фінансово-промислових угрупувань ("кланів"), прощо ми писали раніше, все ж таки змушені констатувати існуючу тенденцію до розширення не лише потенційних сфер впливу олігархічних структур, але і й їх фактичних "володінь", котрі суттєво зменшують повноваження як елементів демократичної політичної системи (політичні партії, громадські організації та рухи тощо), так і повноваження самої держави. Графічно це можна зобразити наступним чином (див. Схему 1):
Так чи інакше, проте значна частина інститутів, що в демократичних соціумах відіграють роль посередників між громадянським суспільством та владою в Україні належить адміністративно-економічним клановим угрупуванням, прямо чи опосередковано через несамостійність політичних партій та громадських інституцій.
Однак, соціальну сутність українських адміністративно-економічних кланів в жодному випадку не можна зводити до того, що вони опанували значну частину традиційно зайнятого політичними партіями простору. Набагато важливішим є те, що в нинішніх умовах клани опанували значну частину органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
В минулій роботі ми ілюстрували процес становлення олігархічної групи, який проходив три етапи: економічний, медіальний та політичний, і основною, стратегічною метою якого було справлення впливу на процес прийняття політичних рішень (див Схему 2).
З огляду на соціологічний характер сьогоднішнього дослідження наводимо власну схему становлення олігархічного угрупування в соціальному контексті (Див. Схему 3):
Як видно зі Схеми 3, для росту олігархічного угрупування йому необхідно володіти початковими ресурсами у вигляді:
підприємства чи їх групи, котрі б справляли суттєвий вплив на економіку держави;
одного або кількох теле чи радіоканалів загальнонаціонального значення;
державної посади чи депутатського мандату.
За наявності вищеперелічених ресурсів олігархічна група може взяти під контроль, “приватизувати” шляхом повного або часткового фінансування діяльності та (або) державної підтримки (державні дотації, субсидування, замовлення тощо) політичну партію чи громадську організацію, іншими словами – здобути інструменти подальшої діяльності. Політична партія (фракція) відкриває шлях до урядових посад. А також дозволяє опосередковано контролювати (шляхом парламентського затвердження суддів, Генерального прокурора тощо) судову владу та контрольно-ревізійні органи. Отже, контроль, чи, принаймі, вплив на гілки влади у процесі “олігархічного становлення” виступає тактичною, операційною метою діяльності фінансово-промислової, а тепер вже адміністративно-кланової, групи.