Стратегічною, довготерміновою, метою діяльності виступає вплив чи контроль над всіма сторонами суспільного (громадського) життя: бізнесом, політикою та третім сектором. Лише за умови контрольованості цих сфер олігархічна група зможе реально впливати на процес прийняття політичних рішень в країні. Причім невірно буде вважати, що основною метою олігархічної групи є економічне збагачення: воно виступає лише засобом для досягнення влади, високого соціального статусу тощо.
РОЗДІЛ ІІ
Спроба типологізації вітчизняних олігархічних груп
в соціальному контексті
Методологічні засади. В сучасній вітчизняній літературі, в силу недовгого існування української політичної науки, як такої, існує небагато напрацювань в галузі “теорії олігархії”. Як правило, дослідження винесеної в заголовок проблеми проводиться в публіцистичному вигляді вітчизняними журналістами. Проте наявність таких дослідників, як Микола Томенко (Інситут політики, Київ), Вячеслав Піховшек (Комітет “Рівність можливостей”, Київ), Інна Підлуська (Український незалежний центр політичних досліджень, Київ) Євген Лапін (Лабораторія F-4, Київ), Кость Бондаренко (Центр політичних досліджень “Нова хвиля”, Львів) інші та дискусія між ними з приводу впливу вітчизняних олігархічних угрупувань на український політичний процес, про що ми писали раніше призвело до існування кількох підходів до визначення суті та типів олігархічних утворень. Наведемо кілька класифікацій:
За способом утворення:
формалізовані (узаконені): утворені на основі чинного законодавства. Такий спосіб організації притаманний розвинутим суспільствам з високим рівнем громадянської (політичної) культури;
неформальні (неявні): утворені на основі неформалізованих домовленостей, в обхід законодавства, але не всупереч йому. Діє на основі відсутності законодавчого вирішення питання: “дозволено все, що прямо не заборонено законом…”
За способом функціонування:
легально-діючі, “системні”: у своїй діяльності не виходять за межі правового поля, функціонують в “рамках системи”;
кримінальні (злочинні): базуються на кримінальних, заборонених законом діях.
За метою діяльності:
Схема 4
Політичний холдинг (Схема 4 Схему взято з
Томенко М. Політичні оліхарги,
холдинги та сидникати \\
Політичний календар-№2 1999.- С.24): об’єднання політичних олігархів для реалізації певних “спільних проектів”, як правило, короткотермінового характеру;
Схема 5
Політичний синдикат (Схема 5 Так само): об’єднання політичних олігархів та холдингів для для досягнення мети і завдань стратегічного характеру.
Суттєвою відмінністю холдингу та синдикату є те, що концентрація зусиль ресурсів та інститутів у першому випадку спрямована, здебільшого, на вирішення бізнесових завдань, в той час, як об’єднання в синдикаті – для досягнення політичних, інколи – геополітичних завдань. Там же ж;
Особливе місце в цьому переліку класифікацій посідає клієнтелізм (від лат. Cliens - слухняний). В зв’язку з недостатнім висвітленням у вітчизняній літературі цього явища розберемо його детальніше. Клієнтела – це форма соціальної, персональної чи колективної, залежності, котра витікає з нерівномірного розподілу владних ресурсів Вступ в політологію: словник-довідник\\ ред. ПУГАЧОВА. – Аспект-прес, М. - 1996;. Отже, клієнтелизм – це спосіб захисту партикулярних інтересів на політичному рівні, через партії. Коли громадянська культура відсутня, а високий ступінь соціальної нерівності поєднюється з високим рівнем незахищеності прав та свобод громадян, тоді домінуючим типом стосунків з приводу захисту індивідуальних та групових інтересів стає клієнтелізм. Особа покладається не на свої права та можливості, а на “патрона”, який стоїть вище на соціальній та владній драбині і погоджується захищати “клієнтів” – людей, безумовно, відданих і завжди готових йому відплатити. Патронажно-клієнтельські стосунки базуються на обміні благами між суб’єктами з неоднаковим суспільним статусом і силою впливу: сильний пропонує слабшому протекцію і доступ до дефіцитних ресурсів: землі, робочого місця, просування по службі тощо; клієнт, натомість, надає свої послуги патрону: робота, виборчі голоси тощо. Такі стосунки стійко тримаються в організаціях типу мафії і вперше були описані на матеріалі середземноморських країн, де мафія – явище вкорінене. Дослідник клієнтельських стосунків К. РОСЕТТІ підкреслює, що такі стосунки властиві багатьом суспільним системан на планеті: стійкість патронно-клієнтельських зв’язків зумовлена тим, що вони вигідні обом нерівним суспільним партнерам: для патронів ці зв’язки є знаряддям здобуття впливу, а для клієнтури – формою захисту простої людини. Саме це забезпечує збереження елементів клієнтелизму навіть у найбільш розвинутих політичних системах. Антоніна КОЛОДІЙ. - Вибори’98 і становлення громадянського суспільства в Україні\\Українські варіанти, № 2 (4), 1998 , с.20 – 30;
В таблиці 1 Там же ж; наведені найосновніші ознаки клієнтелизму:
Таблиця 1
Двосторонні стосунки | Цілі і діяльність патрона | Поведінка клієнтів
Нерівність суб’єктів | Партикуляризм інтересів | Партикуляризм інтересів
Підтримка і задоволення потреб та інтересів обох сторін | Боротьба за контрль над політичними та економічними ресурсами | Покірне сприйняття залежності
Надання двостороннім стосункам форми патронажу, фаворитизму | Використання незаконних форма контролю за рухом ресурсів | Інструментальна мовчазна культура загалу
Патронно-клієнтелістський зв’язок на основі особистих зобов’язань та общинної солідарності | Недотримання громадянських прав та активна\пасивна протидія спробам їх застосувати
Таким чином, клієнтела, поруч з холдингами та синдикатами виступає ще одним типом функціонування кланово-олігархічної групи як активного суб’єкта соціально-політичної системи.
Ще один тип політичних утворень з метою захисту вузьких (бізнесових) чи групових фінансово-економічних інтересів носить назву політичного клану. Слово "клан" у контексті аналізу політичних сил України стало поширеним у журналістських та політологічних колах відносно недавно. Деякі дослідники вживання цього терміну вважають не зовсім коректним. Проте поняття "клану" чи не найкраще характеризує домінуючі групи впливу на процес прийняття політичних рішень у країні. Клан відрізняється від партії тим, що він не має на меті політичних цілей. Від "групи тиску" клан відрізняється позірною незаангажованістю у політичному процесі. Клан активно лобіює (через своїх представників у владних структурах) такі урядові та парламентські рішення, які дозволяють на цілком законних підставах збагачуватися тим комерційним структурам, які належать