Як передбачають ст. 73 та ст. 85, п. 2, Верховна Рада уповноважена призначити всеукраїнський референдум тiльки з одного питання - про змiну територiї України. Але! Норма - принцип Основного Закону з дослiджуваного питан-

ня проголошує чiтко i ясно: <Територiя України в межах iснуючого кордону є цiлiсною i недоторканною> (ст. 2). Наявнi протирiччя: ст. 73 Конституцiї суперечить ст. 2 цього акта. Виходячи з теорiї спiввiдношення конституцiйних норм, вони є нормами Основного Закону, але мають неоднакову юридичну силу. Примат - на сторонi норм принципiв. Вказане положення одержало втiлення в Конституцiї України, що рельєфно вiддзеркалює порядок внесення змiн до рiзних роздiлiв Основного Закону.

Екстраполюючи це положення на розглядувану нами

проблему, доходимо дивного висновку: конституцiйний

статус Верховної Ради як суб'єкта призначення всеукраїнського референдуму... - уявний, вигаданий, удаваний, позiрний?! Iншими словами, об'єкт референдуму, стосовно якого Верховна Рада конституюється суб'єктом його призначення, - фактично вiдсутнiй. Реальнiсть, отже, така, що практично Верховна Рада не є суб'єктом призначення всеукраїнського референдуму взагалi!?

На вiдмiну вiд наведеного, статус Президента України

як суб'єкта призначення всеукраїнського референдуму гарантується чiткими, конкретними i широкими прерогативами в надзвичайно важливих сферах. Передусiм вони включають конституцiйну матерiю. Йдеться про змiни Основного Закону. Правом внесення до Верховної Ради зако-

Вiче/ 9 (66) 1997

нопроекту про внесення змiн у роздiли: <Загальнi засади>, <Вибори. Референдум>, <Внесення змiн до Конституцiї України> ст. 156 надiляє двох суб'єктiв - Президента України або не менш двох третин депутатiв вiд конституцiйного складу Верховної Ради. У разi його прийняття не менше нiж двома третинами конституцiйного складу парламенту законопроект затверджується всеукраїнським референдумом. Право його призначення надано тiльки Президентовi.

Крiм конституцiйного референдуму. Основний Закон закрiплює главу держави також суб'єктом, що проголошує всеукраїнський референдум, iнiцiатором якого виступає

народ (ст. 106, п. 6). У цьому разi необхiдно, згiдно зi ст. 72 Основного Закону, щоб проголошення референдуму вима-

гало не менше трьох мiльйонiв громадян України, якi мають право голосу, за умови, що пiдписи про призначення референдуму зiбранi не менше, нiж у двох третинах областей республiки i не менше ста тисяч пiдписiв у кожнiй областi.

Конституцiйне об'єкт референдуму за народною iнiцiативою не окреслений. Проте його широкi масштаби не викликають сумнiвiв: адже заборону Основний Закон фiксує тiльки щодо законопроектiв з питань податкiв, бюджету та амнiстiї (ст. 74).

Сконструйована новим Основним Законом модель iнституту референдуму порiвняно з тiєю, яка втiлювалася попередньою Конституцiєю, урiзала парламентськi прерогативи. Вона реально зазiхає на законодавчу функцiю Верховної Ради. Закон України про всеукраїнський та мiсцевий референдуми прямо вказує, що предметом всеукраїнського референдуму може бути прийняття, змiна чи вiдмiна законiв України (ст. 3). Пiднесення Президента до рангу суб'єкта призначення всеукраїнського референдуму з народної iнiцiативи i позбавлення цього права парламенту може бути використане виконавчою владою для прийнят-

тя законiв в обхiд Верховної Ради i навiть всупереч їй, що порушує доктринальне положення народного суверенiтету

та розподiлу влад. Таким чином, конституювання Президента суб'єктом призначення народного волевиявлення приховує пряму небезпеку успiшнiй реалiзацiї Верховною Радою законодавчої функцiї, зазiхання на об'єкт законодавчого регулювання парламенту, розмиває законодавчу

гiлку влади, знижує її роль у державному механiзмi та пiдносить Президента над парламентом.

Вiче/ 9 (66) 1997 49

Важливо наголосити, що зробленi висновки обгрунтовує свiтовий досвiд. Надання президентовi Францiї права передавати законопроекти на референдум (ст. II Конституцiї 1958 року) обумовило манiпулювання референдним способом прийняття законiв на шкоду парламентським формам (М а к л а к ов В. В. Конституция Франции (вступи

тельная статья). Конституция буржуазних грсударств.- М.: Юрид.лит.- 1982.- С. 78 - 79). Всi референдуми, що iнiцiювались Ш.де Голлем.а потiм Ж.Помпiду.його наступниками, проводились з грубим порушенням основного закону, мали антипарламентський характер i служили iнструментом проведення президентських рiшень <через голову> загальнонацiонального представницького органу, не рахуючись з його думкою i обмежуючи його законодавчий простiр.

Щоб усунути можливiсть використання всеукраїнсi^ого референдуму в антидемократичних, антипарламентсi-ких цiлях необхiдно переглянути дiюче конституцiйне рiше.iня вiдносно суб'єктiв призначення всеукраїнського референдуму.Як засвiдчив здiйснений аналiз, на моє переконання, суб'єктом призначення всеукраїнського референдуму необхiдно конституювати лише один орган - загальнодержавний представницький орган українського народу Верховну Раду. Реалiзацiя цiєї пропозицiї вимагає вiдпо

вiдних змiн ст.72; п.2 ст.85; п.б ст. 106; ст. 156 Конституцiї України.

Осмислюючи проблеми i перспективи становлення i

розвитку парламентських iнститутiв України i реформу-

вання в такому контекстi Конституцiї,надзвичайно важливо звернути увагу на те, що проаналiзованi нами механiзми обмеження поля законодавчої дiяльностi Верховної Ради (як доктрина закритого перелiку.так i гарантована Конституцiєю можливiсть вирiшення питань, котрi належать до законодавчої прерогативи Верховної Ради, обминаючи цей орган, шляхом проведення антипарламентського референдуму <через голову> Верховної Ради Президентом), народились i не на нашому грунтi, i не в новiтнiй час.

Вони є запозиченням з авторитарної Конституцiї

Францiї 1958 р., iдеологом i архiтектором якої був президент Ш.де Голль.

Вищенаведенi <новацiї>,якi вперше в свiтовiй Консгитуцiйнiй правотворчосгi були впровадженi Кокстiпуцiєю П'ятої Республiки, протягом чотирьох десятилiть виступа

ють об'єктом постiйної i всебiчної критики вiдомих доСлiд50 ' В1ч</ 9 (66) 1997

никiв конституцiоналiзму багатьох країн свiту. Вони грунтовно i наполегливо заперечують французькi <нововведення>, оскiльки останнi мають реакцiйну спрямованiсть: обмеження класичних i традицiйних парламентських привiлеїв i зниження ролi загальнодержавного представницького органу народу в системi державного механiзму на користь президента i уряду. Чому ж авторитарнi, антидемократичнi риси Конституцiї Францiї майже через сорок рокiв одержали втiлення в конституцiйнiй правотворчостi на теренах колишнього Радянського Союзу (