На шляху до об’єднаної Європи: Латвія сьогодні

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Два суспільства, одна держава? 4

Розділ 2. Економічна стабільність – крок до Європи 7

Розділ 3. Балтійська єдність під загрозою? 9

Висновки. 10

Список використаної літератури. 11

Що ви пам’ятаєте про Латвійську РСР? Ризький бальзам, юрмальські пляжі, середньовічні замки… і, звичайно, та атмосфера, що давала право називати цілу Прибалтику “Радянською Європою”.

Термін “Прибалтика” вже давно не користується популярністю у Латвії. Тут кажуть “Балтія” або й “Балто-Скандія”. Що ж іще змінилося на берегах Ризької затоки? Яка вона – Латвія сьогодні?

На своєму кордоні Латвія зустрічає вас фразою “Ludzu, jusu pase” (“Прошу ваш паспорт”) у виконанні вдягненого у форму незалежного крою прикордонника. І це найперше враження від Латвії сильно контрастує з щойно побаченим на українських та білоруських пунктах перетину кордону – російськомовними службовцями у ще радянського штибу строях.

Звичайно, у Латвії залишилось немало решток радянського ладу. Стоять мертві індустріальні гіганти на зразок РАФу, у Юрмалі ви ще можете потрапити до класичного радянського санаторію з тарганами та мишами, а на вулицях міст ще чудово розуміють російську (на яку доводиться переходити після невдалих спроб зав’язати розмову англійською). Виняток становлять молоді латиші – студенти та бізнесмени – їм легше спілкуватися англійською. Англійську, як вони пояснюють, вивчити набагато простіше, ніж російську.

Два суспільства, одна держава?

Уже на ризькому вокзалі ви опиняєтесь у переважно російськомовному оточенні. Це й не дивно: латиші становлять лише близько 57% населення Латвії, а у великих містах своєї держави вони опинились навіть у меншості.

Латвія успадкувала від радянських часів найважчу серед 3 балтійських держав етнічну ситуацію. Близько 750000 “радянських мігрантів” зменшили частку латишів у населенні Латвії від довоєнних 77% до 52 % у 1989 році. Саме цією критичною зміною етнічного складу населення і були зумовлені різко обмежувальні закони про мову та громадянство. Останній, зокрема, відновивши громадянство першої “міжвоєнної” республіки, залишив 28% населення без громадянства, та, відповідно, й права голосу. Таким чином у політичній сфері було, фактично, відновлено довоєнну ситуацію, адже тепер латиші складають 78% електорату республіки.

Назагал, складається враження, що у Латвії співіснують 2 суспільства: латиськомовне та російськомовне. Кожне з них має свої системи цінностей, ЗМІ, кумирів (дуже популярний серед російської громади екс-рижанин сатирик Задорнов). Варто також зазначити, що націоналістичні цінності відстоюють переважно латиші похилого віку, особливо ті, хто пережив знищення державності у 1940 році. Латиська ж молодь ставиться до прибульців зі Сходу та їхніх нащадків значно толерантніше, хоча це не заважає їй міцно триматися власної мови та культури.

Тим не менш, місцеві політики впевнені, що йдеться до інтеграції національних меншин у латвійське суспільство та етнічного балансу. Народжуваність серед латишів зараз є вищою, ніж серед нелатишів, що пов’язано з відмінностями у віковій структурі цих груп населення: у радянські часи у Латвії осіло чимало ветеранів Радянської Армії. До того ж, навіть маючи близько 200 російських шкіл, російськомовці воліють надсилати своїх дітей до латиських шкіл. Та очікувати інтеграції нелатишів у латвійське суспільство можна не раніше, ніж за 10-20 років, а поки що близько 40% нелатишів не володіють латиською мовою у достатньому обсязі.

Закону про мову у Латвії, на відміну від України, дотримуються суворо, а до порушників застосовуються доволі жорсткі санкції (штрафи за порушення мовного законодавства можуть досягати у перерахунку 100 американських доларів). Як результат, усі вивіски на вулицях міст є виключно латиською мовою, і звернуться до вас у будь-якій установі обов’язково по-латиському: “Ludzu”(“Прошу”).

Дуже цікавою на цьому тлі виглядає ситуація з українською меншиною у Латвії. Викликає повагу до Латвійської Республіки той факт, що у Ризі функціонує українська школа, яка донедавна була єдиним подібним навчальним закладом на цілому пострадянському просторі. Але виявляється, що саме латиші наполягали на її відкритті, переконуючи місцевих українців: “Будьте українцями!”

До речі, дуже дивує те, що саме серед українців найменше латвійських громадян: на квітень 1997 року лише 6,8% українців Латвії пройшли натуралізацію, себто склали іспит з латиської мови, історії та знання конституції (порівняйте: серед місцевих росіян громадяни Латвії становили на той самий 1997 рік 38,6%).

Чому ж близько половини нелатишів, особливо молодих, байдужі до латвійського громадянства? Виявляється, що іноді бути резидентом Латвії (цей статус засвідчує особливий “паспорт”) вигідніше, ніж бути її громадянином! По-перше, резидент не може служити у латвійській армії, що приваблює нелатиську молодь, а, по-друге, резидент не потребує візи для виїзду до країн СНД та до деяких країн, з якими Латвія має безвізовий режим (варто зазначити, що громадянин Латвії не потребує візи до Сполучених Штатів Америки та більшості країн Європи).

Економічна стабільність – крок до Європи

Більш того, враховуючи, що рівень життя у Латвії вищий, ніж у будь-якій з країн СНД, не варто очікувати масового виїзду з Латвії “пригноблених” російськомовців. Середня зарплатня коливається у межах 200-250 USD, пенсія наближається до 100 USD. Щоправда, як бідкалась у розмові з автором цих рядків одна представниця російськомовної громади, біля половини її 150-латової зарплатні йде на оплату різноманітних комунальних послуг. Національна валюта вражає своєю стабільністю та цінністю: лат, прив’язаний у 1994 році до СДР (Special Drawing Rights) – розрахункової одиниці МВФ, коштує 1,67 USD. Взагалі, макроекономічні показники Латвії є одними з найліпших у регіоні Центральної та Східної Європи.