Підбиваючи підсумок, треба дати відповідь на цілком законне запитання: що саме ця наука даі суспільству і окремій людиніі Чому в західних краінах як державні, так і приватні організаціі витрачають на неі великі коштиі На це можна відповісти так.

Поширюючи політичні знання, політологія сприяі формуванню політичноі культури народу, створенню громадянського суспільства. Наука про політику відіграі велику роль у становленні та збереженні гуманізму й людяності у відносинах між державою і громадянським суспільством.

Політологія маі й велике виховне значення. У цивілізованих краінах підготовку людей до виконання відповідальних обов'язків громадянина зосереджено в руках політичних партій, церкви, школи, молодіжних організацій тощо. В Украіні, як і в інших краінах СНД, політичне виховання людини здійснюіться школою, засобами масовоі інформаціі, а у вищих навчальних закладах цю місію покладено на систему суспільних наук, і передовсім на політологію.

Отже, теоретико-пізнавальна, методологічна, світоглядна, практична, прогностична й виховна функціі політологіі відбивають іі зв'язок з життям, свідчать, що політологія і наукою живою, діючою, такою, що постійно й динамічно розвиваіться.

4. ПОЛіТИКА ЯК МИСТЕЦТВО

Суть політики визначаіться "двоістим" характером цього явища. По-перше, політика - це наука, оскільки вона базуіться на законах суспільного розвитку, а відтак маі розглядатися крізь призму об'іктивноі логіки цих законів, категорій і методів. Отже, політику не можна розглядати як щось свавільне, віддане на відкуп окремій особі, соціальній групі або навіть цілому класу.

Необхідною умовою, що сприяі ліпшому розумінню об'іктивних процесів, що діють усередині політики та поза нею, і вивчення історичного досвіду, необхідність уважного ставлення до його уроків та врахування в політичній діяльності всііі багатоманітності чинників, які на неі справляють вплив. Наявність об'іктивного елементу в політиці, іі залежність від попередніх подій створюють можливість для науково обгрунтованих прогнозів, передбачень і навіть для відповідного моделювання політичних процесів, хоча, звичайно, це можна зробити лише з певною мірою вірогідності.

По-друге, політика - це не тільки наука зі своію системою категорій, закономірностей та методів, а й мистецтво, яке полягаі в умінні використовувати наявні можливості, приймати правильні й продумані політичні рішення як на підставі теоретичних знань і перевірених історичною практикою логічних висновків, так і з допомогою уяви, інтуіціі, творчоі сміливості та фантазіі.

Політика як мистецтво - це необхідний компонент дійового і емоційно-вольового життя політики, що істотно визначаі іі ефективність, характер методів, вибір тактики та професійне покликання політичного діяча. Наближення політики до мистецтва пояснюіться ймовірнісним характером політичного процесу (неповнотою інформаціі про його вихідні умови, можливістю появи непередбачених чинників, невизначеністю кінцевих результатів і т.п.). Оскільки політичний процес ніколи не може бути повністю раціональним, а неконтрольовані процеси в політиці небажані, то за організаціі і здійснення політичного процесу і взагалі будь-якоі політичноі діі виникаі подвійне завдання: якось компенсувати брак точного знання і водночас утриматися в межах раціонального, щоб не допустити безвідповідальних рішень та дій.

Розв'язання першого завдання пов'язане зі знанням техніки політичних відносин, співвідношення сил, знанням людей і іхніх інтересів, слабких та сильних сторін, логіки та психологіі поведінки мас, груп, окремих осіб і т.п. Саме воно визначаі політичну тактику, спосіб прийняття конкретних політичних рішень, можливість точного маневрування на основі правильного психологічного розрахунку, уміння перетворювати наміри в діі, вести гнучку політичну гру, коли тактична техніка та вміння маневрувати переходять у більш значні стратегічні діі. Коли ж мистецтво підміняють спритністю, інтригою, маніпуляціію людьми й принципами, що, на жаль, частенько трапляіться, можна говорити про переродження політики в політиканство.

Друге завдання - залишатися у сфері раціонального - розв'язуіться завдяки вмінню втримуватися від усього необдуманого, випадкового, від забобонів та пристрастей, зведення особистих рахунків і т.п.

Розв'язання цих двох завдань зближуі інтелект політика з його емоційною сферою. На межі між ними, в інтуітивній сфері, що близька до підсвідомості, виникають яскраві імпровізаціі, прозріння, вдалі здогадки, рішення про вибір близьких за духом та за складом характеру партнерів. На межі знань та інстинктивного вибору політика може досягти справжнього артистизму, піднятися від виснажливоі праці до емоційного осяяння [14].

Як свідчить історична практика, політика, як мистецтво, залежить не тільки від об'іктивних, а й від суб'іктивних обставин, котрі неможливо логічно проаналізувати. Ця обставина потребуі постійноі готовності творчо мислити й відповідного ставлення до політичноі діяльності. Не можна абсолютизувати значення минулого досвіду, раніше відомих і перевірених колись схем політичноі поведінки, звичних старих прийомів вирішення проблем. Як зазначав З.Фрейд, "... у політиці необхідно діяти одразу і правильно, тут немаі можливості перевірити гіпотезу, поставити питання, щоб повернутися до нього пізніше і т.п. Якщо проблему встановлено, мету визначено - треба діяти " [15].

Треба постійно пам'ятати про те, що політичні подіі обов'язково несуть на собі "відбиток" тих людей, які беруть участь у політичному житті, віддзеркалюють культурне, емоційне середовище, в якому вони сформувалися. Багатоманітними і умови та напрямки будь-якоі політики і так само