Політиці притаманний особливий стан: постійний розвиток і плинність. Ось чому політичні процеси, діі, відносини, подіі ніколи не залишаються однаковими й незмінними навіть протягом короткого часу. Обставини, які постійно змінюються, вимагають від політичних суб'іктів нових підходів, нових рішень, нових зусиль для іх реалізаціі. Це даі нам змогу зробити два важливі висновки. По-перше, здійснення політики і не одномоментним заходом, а процесом, причому вже на початку політичних дій несподівано можуть виникнути нові, непередбачені обставини та чинники, які не тільки вплинуть на кінцевий результат, а й стануть вирішальними. Саме вміння спрогнозувати й передбачити нові обставини й моменти розвитку політичних процесів у суспільстві і робить політику мистецтвом, тобто таким видом діяльності, характерною рисою якоі і уява, інтуіція, творча сміливість і фантазія.

Другий важливий висновок полягаі в тому, що не можна ставитися до фактів політики як до статичних, незмінних. Політичні процеси перебувають у постійному розвитку та становленні. А це робить вибір моменту, місця й часу включення людини в політичний процес великим мистецтвом, що може прийти лише з досвідом. Не випадково одна з порад великого політичного мислителя Н.Макіавеллі полягаі в тому, що "всі мудрі государі повинні мати на увазі не тільки теперішні ускладнення, а й майбутні і з усіію енергіію вживати заходів проти цих останніх. Якщо передбачати іх раніше, то неважко буде боротися з ними; якщо ж чекати іхнього наближення, то лікування буде вже несвоічасним, бо хвороба стала невиліковною" [16]. Як свідчить політична практика, впливати на політичні процеси, контролювати іх на ранніх етапах розвитку набагато простіше, ніж на завершальній стадіі. Мистецтво політика виявляіться в тому, щоб політичні рішення приймати не тільки правильно, а й своічасно.

Політичне мистецтво означаі, таким чином, поіднання раціональних, інтелектуальних та інтуітивних (підсвідомих) чинників та почуттів людини. У цьому синтезі за певних умов і обставин може виникнути й політична харизма (дар божий), а саме: уміння політика породити довіру людей до себе, довіру, яка може перерости навіть у містичне поклоніння. Однак необхідно пам'ятати про те, що мистецтво політичноі боротьби, політичного компромісу, політичноі роботи з людьми та прийняття рішень, як і мистецтво здійснення всіх інших форм політичноі діяльності, ніколи не повинно домінувати над теоретико-раціональними засадами політики. Треба також мати на увазі, що нічим не обмежена політика - це великий ризик виродження справжньоі політики в брудне політиканство, у панування лише особистих амбіцій та властолюбства.

Ось чому мистецтво політика полягаі в дуже складній праці з узгодження різнобічних властивостей політики, у вмінні ніколи не впадати в крайнощі, не абсолютизувати будь-які різноманітні політичні аспекти. На превеликий жаль, на таку абсолютизацію ми постійно натрапляімо, коли "велику" й "малу" політику часто обмежують суб'іктивними діями як окремих осіб, так і певних замкнених груп, відкидаючи будь-які раціональні підходи до аналізу політичних процесів.

ЛіТЕРАТУРА

1. Американская социология. - М., 1972. - С. 205-207.

2. Див.: Аристотель.Сочинения: В 4 т. - М., 1984. - Т.4. - С.55.

3. Див.: Политология. Энциклопедический словарь. - М., 1993. - С. 269.

4. Див.: Кремень В., Ткаченко В. Украіна: шлях до себе. Проблеми суспільноі трансформаціі.- К., 1998. - С. 325-333.

5. Там само. - С. 325-333.

6. Гравитц М., Пенто Р. Методы социальных наук. - М., 1972. - С. 190.

7. Цит.: за: Цыганков П. Политология Роберта Даля // Социально-политические науки. - 1990. - і 10. - С. 88.

8. Див.: Санистебан Л.С. Основы политической науки. - М., 1992. - С. 7.

9. Див.: Демидов А.И., Федосеев А.А. Основы политологии. - М., 1995. - С. 6.

10. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. - Т. 25. - Ч. 1. - С. 257.

11. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. - Т. 9. - С. 72.

12. Див.: Політологія: історія та методологія / За заг. Ред. Ф. М. Кирилюка. - К.: Здоров'я, 2000. - С. 20.

13. Див.: Політологія: історія та методологія / За заг. Ред. і. С. Юзюбка, К. М. Левківського. - К.: Вища шк., 1998. - С. 18.

14. Див.: Политология: Энциклопедический словарь. - М., 1993. - С. 256.

15. Freund Y. L'Essense du politique. - Paris, 1965. - P. 374.

16. Макиавелли Н. Государь. - М., 1910. - С. 14.