На сучасному етапі особливоі ваги набувають теоретичні дослідження законів політичного розвитку. У політичній літературі зараз трапляіться велика кількість понять, що іменуються "законами". У деяких випадках застосовуіться обережніше визначення - "закономірність". Слід підкреслити, що тільки цілком підтверджений закон суспільно-політичного розвитку може й маі бути опорою для оцінки ситуаціі, а тим більше для іі прогнозування. Звичайно, у політиці саме тільки знання навіть найбільш точних законів не даі повного уявлення про реальну дійсність: для цього потрібний ще й всебічний конкретний аналіз конкретноі ситуаціі, іі теперішнього стану й минулого. Закон - це необхідний зв'язок між нинішнім станом ситуаціі (явища, процесу, системи) і станом, що безпосередньо передував йому та слідуватиме за ним. Звичайно, будь-який закон, у тому числі й природний, рідко буваі цілком вичерпним та однозначним, він завжди і статистичним, наближеним, включаі велику кількість різних внутрішньо та зовнішньо суперечливих тенденцій. Тим більше це стосуіться суспільного закону, оскільки на його дію справляі вплив велика кількість різноманітних, у тому числі й випадкових, факторів, що мають об'іктивний і суб'іктивний характер.

Ось чому політологічний закон завжди характеризуіться досить специфічним співвідношенням абстракціі й конкретності і формулюіться на достатньо високому рівні узагальнення. Тільки в цьому разі він може відбивати справді обов'язкові, універсальні зв'язки між явищами.

У політиці не існуі жорстокоі детермінаціі, однозначного визначення стану та характеру політичних подій. Не можна обминути високоі міри залежності політичних процесів від характеру політичного суб'ікта, особливостей його історичного розвитку, соціальноі активності, рівня культури. Оскільки активно діючих суб'іктів у сфері політичноі реальності може бути багато, а вектор іхньоі взаімодіі не завжди даі очікувані результати, то тут "закон діі скоріше як тенденція, тобто як закон, абсолютне здійснення якого затримуіться, сповільнюіться й послаблюіться протидіючими обставинами " [10]. Закони суспільно-політичного життя виявляються через поведінку багатьох людей і часто характеризуються статистичними рисами. Саме тому передбачити поведінку як великих суспільних груп, так і окремоі людини у сфері політики можна лише з певною мірою ймовірності.

Слід також мати на увазі, що знання законів політики на даі жодноі "таімноі влади" над людьми, але даі змогу виявити ті чинники, зв'язки, довготривалі тенденціі, які виникають і діють як за межами політики (явища економічноі, етнічноі, соціальноі, культурноі та інших сфер життя), так і всередині іі, часто визначаючи хід політичних процесів та подій.

Серед закономірностей, що відображають вплив зовнішніх факторів, слід виділити політико-економічну закономірність. Ця закономірність відбиваі співвідношення між економічним базисом суспільства і політичною владою як елементом надбудови. З погляду марксизму, політика й відповідна система політичноі, державноі влади детермінуються розвитком економічних процесів. Економічні інтереси стають соціальною причиною політичних дій. "... Політична влада, - писав К.Маркс, - і тільки породженням економічноі влади..."[11].

Водночас політична влада, будучи похідною стосовно економічноі, характеризуіться самостійністю, що відкриваі широкі можливості для політичного впливу на економічні процеси. Проте самостійність політичноі влади не можна абсолютизувати. Створення культу політичноі влади, спроби з допомогою адміністративного примусу "обминути" економічні закони неминуче приречені на невдачу.

Рівень можливого взаімовпливу політики та економіки різні політичні течіі уявляють собі по-різному, і в реальній політиці навколо цііі проблеми постійно точиться боротьба. Усім відома ленінська формула "про першість політики щодо економіки", тобто про спроможність політики впливати на найважливіші економічні інтереси. Ця позиція, проте, визначаі тільки такий тип державного впливу на економічне життя суспільства, коли політичні можновладці з допомогою планування, розподілу ресурсів, фінансового контролю, добору кадрів та інших заходів ставлять економічну діяльність у жорсткі адміністративно-державні рамки розвитку.

На противагу такому підходу консервативна політична думка взагалі відкидаі ідею про можливість і необхідність будь-якого втручання держави в економічне життя. Кредо неоконсерваторів в економіці - це заміна реформістськоі моделі економічного розвитку монетаристською моделлю, яка зоріінтована на звільнення приватного бізнесу від надмірного державного втручання, усебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприімництва.

З-поміж закономірностей, що відбивають вплив зовнішніх факторів, треба також виділити політико-технологічну закономірність. Нині ніхто не може заперечувати могутнього впливу розвитку техніки на динаміку політичних процесів. Цей зв'язок особливо наочний у таких сферах, як війна з іі стогоднішніми технічними можливостями знищення людства і всього живого на Землі; науково-технічні досягнення в передових краінах і посилення іхнього політичного впливу на міжнародне співтовариство; широке залучення мас до політичних процесів під впливом радикальних технологічних і соціальних зрушень у суспільстві; залежність політичних подій від швидкості поширення й засвоіння інформаціі тощо.

існуі й цілий комплекс закономірностей, що відбивають дію внутрішніх зв'язків та тенденцій політичного життя. Це передовсім розширення сфери політичного життя й підвищення його ролі в суспільстві, значення народних мас у політичному процесі, у розвитку демократіі, самоврядування, у зміні політичних та державних форм.

До закономірностей політичного життя належать також: демократизація політичних відносин, зростання ролі "людського виміру" політичних процесів, підвищення ступеня соціалізаціі, гуманізаціі політичних відносин, що забезпечують цілісність суспільства. Усе повніше реалізуіться тенденція розвитку свободи творчості, свободи спілкування як основних цінностей та оріінтирів функціонування політичного життя, творчого потенціалу особистості, перетворення іі в активного суб'ікта політичних процесів.

Одніію із закономірностей політичного життя слід уважати тенденцію до зміцнення відносин громадянського суспільства, а саме: обмеження втручання політичних структур в управління різними сферам суспільного життя, зростання іх автономіі від політики та держави.

Важливе значення для розкриття внутрішніх зв'язків та тенденцій політичного життя мають закони структури, функціонування та розвитку, які вивчаі політологія [12].

Політологічні закони структури визначають сутність форм та методів організаціі політичних систем, іхню